Образ Івана Мазепи (За однойменною поемою В. Сосюри)

Багато творів української літератури потребують сьо­годні сучасного прочитання. І багато хто з відомих фі­гур української історії також потребує більш сучасного розуміння. Одна з них – гетьман Іван Мазепа.

Володимир Сосюра створив образ Івана Мазепи на своє власне розуміння, хоча й користуючись історичними документами. Власне, це образ погнобленої України, у якій зму­шений діяти відомий гетьман.

Німій, одуреній, забитій,

Невже не встать тобі від ран? –

Так у вступі до поеми Сосюра звертається до України. Це – питання

життя і смерті, і саме на це питання, я вважаю, намагається відповісти Іван Мазепа.

Початок кар’єри гетьмана був досить типовий: “Мазепа – писар курінний, юнак лукавий і хоробрий”. Володимир Сосюра досить відвертий, він не приховує свого авторського наміру:

Я серцем хочу показать

Страшну трагедію Мазепи.

Поет іде шляхом найсміливіших з авторів, розкриваю­чи перед читачем основний зміст образу Мазепи:

Любив Вкраїну він душею

І зрадником не був для неї.

Звичайно, Сосюрі було не обминути авторитета Пушкіна. Проте український поет обстоює власну точку зору, уда­ючись до полеміки з автором “Полтави”,

яка червоною ниткою проходить крізь усю поему:

Пушкін, я тебе люблю,

Та істину люблю ще дужче!

Володимир Сосюра з полум’яною пристрастю любив Україну. Тому образ Мазепи – провідника ідеї незалеж­ної української держави – нагадує про трагедію всього українського народу. Цей народ за часів царя Петра І було пущено на гарматне м’ясо, а радше на робочі потреби імперії. Запорозькі козаки – степові лицарі, а не чорноро­би – були вкинуті Петром у болота півночі:

Вони в болоті там втопають,

Ллючи в Неву і піт, і кров,

На кістках їх виростають

Гранітні велетні будов…

Багато що поет може простити Петру І, але не це. Ось і Мазепа не простив.

Допомога шведського короля Карла XII здавалася досить зручною. Завдяки цій допомозі гетьман хотів здобути жадану золю для України й українців. Проте як Мазепа збирався після можливої перемоги одурити цього не найдурніпіого з європейських політиків?

Доля виявилася недоброю для Мазепи: народ, той самий народ, який гетьман збирався вирвати з кайданів, не зрозумів його й не пішов за ним:

Хіба ж я міг таке подумать,

Що проти мене мій народ? –

У відчаї запитує Мазепа.

Є в гетьмана й можливість, досить примарна, повернутися в Україну. Але ж:

Мене б простила Україна, –

Петро проклятий не простить.

Тепер Іван Мазепа є чужинцем усюди: довіритися не можна нікому. Замордований власною відчуженістю й розчаруванням, гетьман заподіяв собі смерть:

Зітхнув Мазепа уостаннє,

І з губ злетіло, як дихання:

“Прощай, Україно, прощай!

У зображенні Володимира Сосюри Мазепа постає ро­мантичним героєм. Світ не зрозумів мудрості гетьмана, і він змушений умерти, але вмерти зі словами любові до Батьківщини. Поет послідовно виправдовує свого героя, бо ж той не був “інтриганом”, “єзуїтом” або “бандитом”. Так про Мазепу писали “із кон’юнктурних міркувань”, і ще одна дуже важлива річ:

Ні! Не народ прокляв Мазепу,

А прокляли його попи…

Іван Мазепа випередив свій час: його загальний рівень освіти, його політичну свідомість. Гетьман був тонким і розумним політиком, озброєним європейською вченістю, державним розумом і палкою любов’ю до України-неньки. Проте за часів Петра остання риса гетьманового харак­теру була найстрашнішим злочином. Народ пам’ятає про свого гетьмана, який зробив усе для того, аби Україна не була російською колонією. Гіркою була доля Івана Ма­зепи, та ще гіршою була доля народу, який ще понад два з половиною століття залишався бранцем на власній землі. І, здається, ми самі відчуваємо гнів та сум Мазепи, коли читаємо рядки однойменної поеми Володимира Сосюри.






Твір на тему особистість.
Образ Івана Мазепи (За однойменною поемою В. Сосюри)