Трагедія Мазепи (за поемою Володимира Сосюри “Мазепа”)

Існує велика кількість літературних версій складної долі Мазепи, і не буде перебільшенням зазначити, що він став одним з яскравих персонажів світової літератури. Особистість гетьмана привертала увагу багатьох письменників, починаючи від Вольтера, Байрона, Гюго, Словацького,
Рилєєва, Пушкіна до Руданського, Старицького, Лепкого, що неодно-значно відтворювали образ складної й нерозгаданої людини.
Володимир Сосюра, на відміну від своїх попередників, по-своєму трактує постать Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет

творить, насамперед, художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Він намагається, як ніхто інший, розкрити психологію особистості Мазепи і через його образ піднести ідею державності України, її незалежності. Тому щирість і громадянська мужність у розмові з читачем про найскладніші періоди в історії України є головними ознаками поеми “Мазепа”. Сосюра так говорить про свій авторський задум:
Я серцем хочу показати
Страшну трагедію Мазепи,
І в ній в той час страшний незгоди
Трагедію мого народу…
Вже цими рядками поет підкреслює, наскільки злиті у поемі образ Мазепи з образом українського народу:
у них навіть трагедія – одна та ж сама. У чому ж полягає ця трагедія? На мою думку, саме її розкриттю і обгрунтуванню присвячує свій твір Сосюра. Протягом усієї поеми автор наполегливо доводить:
Бо не пішов за ним народ
Шляхом і радості й надії.
Не зрозумів його він мрії…
Та Мазепа не звинувачує своїх співвітчизників, бо “помиляється й народ, коли немає ще держави” – так пояснює сам поет помилку українців. І в цьому вбачає не лише особисту трагедію, а й національну трагедію сам Мазепа:
Хіба народу не любив я!
Собі на горе й безголів’я
Не зрозумів мене народ.
Мазепа до останньої хвилини життя залишається вірним своїй любові до народу й України, ім’я якої було останнім у хвилину смерті: “Прощай, Україно, прощай!”
Ідея трагедії пронизує весь твір Сосюри, щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком і слухає розповідь учительки-черниці про Україну. Мені здається, що саме у цьому сні Сосюра найвиразніше розкрив внутрішній світ Мазепи: “Я України не забуду, вона для мене як зоря!” І вже далі лунає його життєве кредо:
Ми візьмем ворога в клинки
І на кістках його проклятих
Знов зацвіте Вкраїна – мати!
Весь час над поемою звучить пристрасне зізнання Мазепи у любові до своєї України, до своїх співвітчизників. Але вони “…Його покинули в біді”, не зрозуміли його намірів. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово підходить до оцінки цієї трагедії: він доводить, що трагедію народу, України (“…наче стогне на ножах роздерте серце України…”) деякою мірою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганні своєї мети, не розумів до кінця, що царській “сталі” треба протиставити ще більш могутню силу – “гнів, народний гнів!” Поет, між тим, зазначає, що саме “народ останнє скаже слово.”
…Дуже суперечливі почуття залишає по собі поема Сосюри “Мазепа”: тут важко відразу і однозначно визначити свою позицію. Та мені хочеться повторити слідом за автором слова:
Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.






Що таке благородство.
Трагедія Мазепи (за поемою Володимира Сосюри “Мазепа”)