Філософічність і стильове розмаїття віршів Еліота
Ім’я Томаса-Стерн Еліота на початку XX ст. було символом розчарованості людини у світі жорстокості та насильства.
У своїй творчості поет засобами художнього слова намагався знайти можливі шляхи для відродження «спустошеної землі» і «порожніх людей». Поезія англійського митця інтелектуально насичена, багата філософськими традиціями. Еліот відкидає захоплення красою природи, не співає любовних пісень, не радіє весні, зорям, сонцю.
У його поезії «людська душа, приречена на страждання, б’ється у безвиході й не може знайти себе».
Твори Еліота написані у манері потоку свідомості, потоку асоціації, тому вони незрозумілі непідготовленому читачеві. Та поет і не прагнув до простоти й доступності. Він вважав, що поезія може розвиватися лише тоді, коли існує еліта.
Про загальне виродження культури під тиском цивілізації говорять його ранні твори «Пісня про кохання Альфреда Пруфрока», «Безплідна земля», «Порожні люди». Так, в поемі «Безплідна земля» з плетива хрестоматійних образів Еліот витворює свій міф про хаос сучасного життя, вульгарність цивілізації і прогресу, про
Що то за корінь продовбується, що за галуззя росте
На пустирі каменистому? О сину людський,
Не можеш мовити, ні передбачити. Ти знаєш тільки
Купу розбитих образів, де сонце палить,
Де мертве дерево тіні не дає, ані цвіркун – полегшення…
У цьому апокаліптичному міфі – два образи – безплідна, спустошена земля як символ природи й людського духу та впертий пошук відродження, попри всю його неможливість у безплідній землі.
У поемі «Порожні люди» поет проголосив, що сучасний світ прямує у безвихідь через спустошену землю і людину, яка виснажила себе сама. Твір починається двома епіграфами, які засвідчують непотрібність діяльності чи нездатність до вчинку. Порожні люди Еліота нічого не роблять і тому не існують:
Ми люди порожні,
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось
І мізки солом’яні хилим.
Прикре зізнання й жорстока самооцінка, якими розпочинається твір, засвідчують не до кінця мертву свідомість. Але нездатну па перетворення, хоча ще спроможну усвідомити власний кінець. Причину спустошеності та бездуховності сучасної людини автор бачить передусім у руйнівній силі цивілізації.
Світ спустошених людей не має жодного шансу на виживання, бо знищив себе, зруйнувавши природу, зневаживши мораль. Еліот віщував апокаліпсис, виплеканий порожніми людськими душами.
Багаторічні філософські пошуки Еліота завершуються у «Чотирьох квартетах». Людина трактується як віддзеркалення космосу. Головною силою упорядкування життя Еліот вважав божественний розум. Життя невіддільне від смерті -така головна думка пізньої поезії Еліота.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)