Один із кращих віршів В. Симоненка “Дід умер”

Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, ‘іроблене ним для людей, для землі. Він нагадує образи селян і і “Зачарованої Десни” О. Довженка (пригадаймо батька ліричного героя, матір, яка любила садити городи, “щоб проі зростало”).

Починається Вірш просто, наче зітхання. Ось повернулися з похорон, сіли за скорботний поминальний стіл, і хтось, може й сам онук, наче підсумовує: “От і все. Поховали старезного діда”. І почали, за прадавнім селянським звичаєм,

поминати покійного. Поминати не горілкою – ні, насамперед добрим словом: якою він був доброю людиною, як любив працювати.

Він тепер вже не встане І ранком не піде Із косою на гору круту. І не стане мантачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки.

Ці яскраві ліричні рядки перейняті глибокою філософською думкою. В них багато сказано й про працьовитість де він “мантачкою тишу будить ранком”, його любов до природи, відчуття прекрасного. Дід був “хорошою людиною” – так просто й вичерпно дасться в народі найвища оцінка

людині, її моральним якостям. Такокхлюдиною, що “росою по нім буде плакати жито” – цс – уособлення, яким передано єдність людини і природи. Після роздумів про життя і смерть у поета вириваються слова, сповнені щирості, відчаю й протесту:

… не хочу, щоб з землю ішли без сліда безіменні, свиті,

Незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.

І ще один цікавий поворот знайшов Симоненко, щоб розкрити велич душі діда-селянина, показати значення його життя, його праці для людства. Він перефразовує слова з вірша О. Пушкіна “Пам’ятник”:

… вірю, що ні – він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки…

Велич звершеного в житті дідом Симоненко підносить до рівня творчості геніального поета: він житиме в праці й думках, у пам’яті внуків, яким він передав свої пристрасть і гнів, радощі й муки’. З художньо-образної тканини вірша випливає висновок – безсмертя людини – в праці, в доброті, в тому, що вона зуміла передати нащадкам. І що кожна людина заслуговує на пам’ять, чи то в граніті чи бронзі, чи в людських душах і серцях. І треба вміти бачити й розуміти прекрасне й велике у живих – простих, звичайних, на перший погляд, людях. Треба любити їх.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Один із кращих віршів В. Симоненка “Дід умер”