Вільнолюбний характер віршів Пушкіна “В’язень” і “Кавказ”

Пушкін – великий росіянин національний поет. Він коштує в ряді таких геніальних художників слова, як Шекспір, Гете, Лев Толстої. Поезія Пушкіна – втілення волелюбності, патріотизму, мудрості й гуманізму російського народу, його могутніх творчих сил. Пушкіна був співаком і натхненником визвольного руху

Перебуваючи в південному посиланні, Пушкін перейнявся революційними настроями декабристів. Вірші й листи кишинівського періоду поета повні відгуків і натяків, пов’язаних з визвольним рухом на Заході й політичних подіях початку

20-х років. Живучи в Кишиневі, Пушкін кілька разів побував у місцевому острозі. Він розмовляв з арештантами, розпитував їх про життя. Один раз увечері “головний першорядний каторжник” сказав поетові, що вночі він утече: “клітка надламана, настане ніч, а ми нічні птахи й вільні!..” “Багатьох переловили, а мій друг утік” , – згадував Пушкіна. Через якийсь час з’явився вірш “В’язень”. Жагучі пориви до волі охоплювали поета. Головна думка вірша – воля вище всього, людина повинен бути вільним. Перша й друга строфи вірша – похмурі. Темниця – неволя – у Пушкіна сира й темна. “Смутний товариш” на
волі – по ту сторону грат – не летить від свого побратима, клює “криваву їжу”. Він кличе “поглядом і лементом своїм”, призиваючи до волі. Третя строфа разюче відрізняється від перших двох: у ній – надія на нове, вільне життя, у якій “біліє гора”, “синіють морські краї”, вільно гуляє вітер

Перед читачем виникає образ в’язня, якого кличе на волю “орел молодий”:

“Давай полетимо!
Ми вільні птахи: пора, брат, пора!
Туди, де за хмарою біліє гора,
Туди, де синіють морські краї,
Туди, де гуляємо лише вітер… так я!”

На початку березня 1829 року Пушкін виїхав у Закавказзя, де в цей час ішла війна. Ще на самому початку війни поет просив влади зарахувати його в армію, але йому відмовили. Пушкіна вирішує їхати самовільно, на свій страх і ризик, і там, на Кавказі, пише вірш “Кавказ”. Пушкіна міркує про життя й про природу, байдужої до людських страстей. Він любується могутнім Тереком, величною природою Кавказу, спостерігає за місцевими жителями, зауважує всі навколо й – любить життя. Могутня природа Кавказу, її нестримна сила протистоять людині – маленькому й тендітному створенню. Людина й стихія – вічне єдиноборство

Поет персоніфікує Терек. От перед нами не просто Терек, що грає “у лютих веселощах”, але “звір молодий”. У неволі “мохи худий, чагарник сухий “, а на волі – “гаю, зелені сіни”, “птаха щебечуть… скакають олені”, веселі долини. Терек, як і поет, хоче вирватися з берегів – “із клітки залізної”, але:

… б’ється об берег у ворожнечі марної,
И лиже стрімчаки голодною хвилею…

Тереку не дають вирватися на волю “німі громади” стрімчаків. І в “В’язні”, і в “Кавказі” є молодий орел, грізні хмари, темниця й клітка. Орел, як і людина, не може жити в неволі – це гордий вільний птах, тому Пушкін використав цей образ. Вірш “В’язень” стало народною піснею. Сама думка, мрія про волю одержала у вірші народне вираження. Обоє ці вірші – про нестримне прагнення людини ксвободе.






Розповідь про подорож до києва.
Вільнолюбний характер віршів Пушкіна “В’язень” і “Кавказ”