Егри і турги
Було ж таке… Жив собі за давніх часів молодик на ім’я Тугри.
Все його майно складалося з коня.
Одного дня Тугри, шукаючи, де б його заробити, рушив верхи на коні до міста. У дорозі наздогнав перехожого, що простував кудись пішки.
– Доброго здоров’я, приятелю, куди це ти прямуєш? – спитав Тугри.
– До міста, праці шукати,- відказав той.
– І я так само,- мовив Тугри.- А як тебе звуть?
– Егри. А тебе?
– Тугри.
І домовилися вони разом мандрувати й праці шукати.
Іхав-їхав Тугри верхи, а тоді подумав: “Мій
Він зіскочив з коня і підсадив у сідло Егри. А той, умостившисі. як належить, у сідлі, уперіщив коня канчуком, пригнув голову до кінської шиї і в одну мить зник з очей.
– За словами ніби й друг, та не спить ворожий дух,- тільки іі вимовив Тугри і рушив далі пішки.
Зайшла ніч. Скоро Тугри побачив, що від дороги збочує стежка Він пішов тою стежкою й незабаром опинився в лісі. Тут він і намірив ся переночувати.
Але ж не на голій землі спати.
Блукав він, блукав та й набрів на старий тандир, де колись пекли перепічки.
Зрадів
Заліз Тугри в піч, скрутився там і заснув.
Минуло небагато часу, і в лісі почулися голоси його хижих госпо дарів. Заревли, завили вони, збираючись на галявині довкола танди ра. Один за одним з’явилися: лісовий шах – лев, його візир – тигр, шахський лицар – ведмідь, шахський співець – лис, музики – вовк та шакал.
Шах-лев сів на почесне місце на тандирі, і підлеглі заходилися розважати володаря своїми оповідками про те, що вони знають і що мають.
– Панове,- мовив лис,- дозвольте запросити вас до себе в гості. Оце вже десять років, як я мешкаю в просторій печері на узліссі. За цей час мені пощастило зібрати в себе чималі скарби. Певен, що ні в кого немає такого багатства, як у моїй печері.
Лисову мову урвав шакал:
– А тепер послухайте мене. Я живу під отим великим пагорбом, що здіймається над лісом. А в нірці поряд живе мишеня. І от щодня опівдні мишеня вилізає з нірки, виносить сорок одну золоту монету й бавиться ними. А нагулявшися, знову забирає їх до себе в нірку.
– Хіба це диво? – озвався ведмідь.- Ось послухайте, що я вам розкажу! Неподалік від мого лігва росте високий і розлогий карагач. А долі біля стовбура стримлять із землі два пагінці з листячком. Якщо це листячко зірвати, розтерти й дати ковтнути з водою будь-якій живій істоті, вона в ту ж мить позбудеться навіть найжахливішої недуги. Я так своїх діток вилікував.
Після ведмедя заходився розповідати вовк:
– Мушу вам сказати, панове, що і в нас є чим вас розважити. Ну, хоча б таке: на узліссі пасеться овеча отара на десять тисяч голів. Щодня я з’їдаю по дві вгодовані вівці. Вівчарі, щоб упіймати мене, пастки наставляють, тенета розкидають, і все дарма. А їм варто лише купити пса у старого селянина, що живе поза лісом.
– Оце ж і в мене таке саме на язиці,- втрутився в розмову тигр.- Правду ти сказав, вовче, десять тисяч овець випасають на узліссі байські вівчарі. І так само, неподалік, коні пасуться. Теж десять тисяч голів. Але щодня цей табун меншає на одного коня. Завдяки мені, звичайно. І ніхто не зметикує, що в табуні є моя погибель,- сірий в яблука жеребець,- я його давно запримітив. Скільки нама – •ївся вкрасти його, не піддається, не наздожену. Так от, якби ТО сів на того огира і в одну руку взяв аркан з волосіні, а в другу – овгу ломаку, та погнався б за мною, та накинув би мені на шию шморга, а ломакою вперіщив по хребту, я вам кажу, навряд коли в житті я ще підійшов би до того табуна.
Погомонівши ще про те та інше, хижаки порозходились. А Тугри, ий, звісно, все те чув, виліз із тандира та й подався просто до лисо – ї печери. А воно й правда, всякого добра й харчів там було досхочу: здоровезних гаках висіло всіляке м’ясо, великі дзбани були по ця залиті салом, у високих череп’яних глеках зберігався рис. Тугри заховався, чигаючи на лиса. Незабаром з’явився рудий подар, приніс великого гарного півня. Тугри голіруч схопив лиса і міцно здавив, що з того й дух вилетів. Так Тугри став володарем ового майна.
По тому він згадав шакалові хвастощі й подався до великого паба, що височів над лісом, розшукав мишеня, яке гралося золотими, іб їх і висипав собі в торбу.
Дорогою до вівчарів нарвав листячка з-під карагача, про яке роз – ідав ведмідь.
Знайшовши вівчарів, Тугри привітався до них, спитав про життя – я. Один із них засмучено поскаржився:
– Життя нам немає від клятого вовка. Унадився по вівці ходити, сьогодні знову двох заріже. Що нам від бая буде,- страшно й
Умати. “*”.
– А що ви мені дасте, як я віднаджу вовка?
– Сорок овець дамо.
Тугрибай пішов до селянина, що жив за лісом, купив в нього аку й подарував вівчарям. В отарі настав мир, вовк більше не икався до отари.
Од вівчарів Тугри подався шукати кінський табун. Привітався до тухів, а ті відразу стали бідкатись, нарікаючи на тигра:
– Якщо ти нам, Тугри, не допоможеш, цей клятий тигр доконає
– Гаразд. Я допоможу вам,- погодився молодик.- Надвечір иведіть мені вашого жеребця, сірого в яблука, наготуйте сорока – шинний аркан з волосіні і добру ломаку на три аршини.
Вискочивши на огира, Тугри виїхав на стежку й спинився, аючи на розбійника. Тільки-но споночіло, тигр вийшов з лісу певнено попрямував до коней. Тугри спритно накинув тигрові на ю аркан і став лупцювати його по хребту ломакою. Хижак силу втік од своєї смерті.
Вдячні пастухи подарували молодикові того самого сірого в яблу – огира, і Тугри подався верхи на ньому до міста. А в місті з усіх юд лунали голоси оповісників.
– Гей, люди!.. В саду гине мигдаль… Кохана донька нашого огутнього шаха ось уже сім років тяжко хвора. Хто вилікує нхівну, той стане шахові зятем…
Тугри, не вагаючись, рушив до палацу і, коли його завели до шаха, і к. ізав:
Я вилікую вашу доньку…
Ши натовк у ступі листячка з пагінців карагача, запарив його і ним манитися шахівні. Чарівна, мов квітка в місячному сяйві, ша – “ІИІІІ1 одужала, і шах влаштував гучний той на честь весілля своєї дііім. ки й Тугри.
Після весілля шах спитав Тугри:
Любий зятю, скажи мені, в якому місті хотів би ти стати беком? Але Тугри відказав:
Немає такого міста, в якому я хотів би стати володарем, скромна й чесна людина. Якщо ваша ласка, звеліть поставити нам елю на схилі пагорба. Там я житиму й працюватиму коло землі. Здивувався шах, але зробив так, як просив зять. І став Тугри жити своєю дружиною біля лісу на пагорбі, заробляючи на життя влас – № працею.
Одного разу Тугри побачив, що мимо йде його колишній супутник ри. Змарнілий Егри вів на повідку коня.
Егри також упізнав Тугри і став його розпитувати:
– Друже, як ти зумів усе це набути? Звідки в тебе такий має – К? – І додав сумно: – А я оце, як ми розлучилися, жодного разу не наївся досхочу.
Тугри не забув підступності, що нею відплатив йому Егри за щи – ть і доброту. Але, незвичний брехати, розповів усе, як було:
– Після того як ти украв у мене коня і втік, я пішов собі далі им самим шляхом, тоді звернув на стежку і, набрівши на старий ндир, заліз у нього на ніч…
Егри слухав дуже пильно, а як розповідь скінчилася, його пойняла ка заздрість і нетерплячка, що він не попрощався до ладу з Тугри заквапився до лісу.
Зайшла ніч, і Егри заліз у тандир. Уперше за багато ночей хижа Ірина знову зібралася на галявині.
– Ну, то що? Почнемо нашу розмову? – спитав шах-лев.- Але ому я не бачу мого вірного співця лиса?
– Лиса немає в живих,- зітхнув шакал.- А я ніколи вже не повчу, як блищить золото, яке вважав своїм…
Г – А біля мого лігва хтось обірвав усе листячко з пагінців кара – ча. Жодного не лишено,- додав ведмідь.
– А я втратив свою законну здобич,- обурився вовк.- Той пмий пес, про якого я розповідав, тепер життя мені вкорочує.
– Я вже не кажу про себе,- мовив, нарешті, тигр.- Але мені ається, що все це наслідок наших розмов. Хтось нас зрадив.
– Наказую знайти зрадника і вбити! – звелів лев.
І стали хижаки думати, хто їх зрадив.
>, – Зрадник – фазан! – скрикнув раптом шакал.- Він сидів инулого разу поблизу й усе чув.
Усі звірі підвели голови, щоб поглянути на фазана, але той вигукнув: “Зрадник – тандир!” – і полетів геть.
Кинулися звірі до тандира – а там Егри.
– Негіднику! Тепер ми з тобою поквитаємося! – заревли хижаки І роздерли його на шматки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)