Пісня про віщого Олега (за твором О. С. Пушкіна)

О. С. Пушкін цікавився історією Київської Русі. Він читав літописи, вивчав архівні документи. Поет дуже добре знав народну творчість, і йому були відомі легенди про князя Олега, який правив у Києві на початку X століття. Тож він створив “Пісню про віщого Олега”, дуже схожу на народну билину.
Олегу підвладні води і суходоли, його щит висить на брамі Цареграда, його бояться і йому заздрять вороги. Ні пращ, ні стріла, ні кинджал не можуть завдати йому жодної рани. У Олега був дуже гарний кінь, який багато разів рятував йому життя під час бою.

Князь вважав його своїм вірним другом. Коли Олег почув пророцтво чаклуна, він вирішив розлучитися з конем і наказав відвести його на луки. Олег думав, що так він зможе запобігти своїй смерті.
Минуло багато років, було багато походів і битв. Якось йому сказали, що кінь уже помер. Олег розгнівався: дарма він повірив тоді чаклуну і розлучився з улюбленим конем. Він захотів побачити кістки коня і разом із гостями пішов на берег Дніпра. Князь наступив на череп коня, і в цю мить із черепа виповзла гадюка, обплела ногу і вкусила його. Так здійснилось пророцтво чаклуна.
У літописах немає відомостей про те, як насправді помер князь Олег. Легенда про Олега, яку так яскраво розповів О. С, Пушкін у формі старовинної пісні, стає схожою на дійсність.






Твір достоєвського злочин і кара.
Пісня про віщого Олега (за твором О. С. Пушкіна)