Коваль – вогняний майстер

У давнину коваль на селі був людиною незамінною. Хто підкує коня? Коваль. Хто поремонтує старенький сільськогосподарський реманент? Звичайно ж, коваль. Хто дасть мудру раду й не попросить за це ні копійки? Теж коваль. Така вже ця постать. Така вже ця професія.

Сільського коваля нерідко вважали за чарівника. Ко­валь могутній та кремезний, у його руках розжарений ме­тал набуває форми, загартовується, стає конче необхідним у господарстві інструментом. Як тут не подумати про чаро­дійство?

Залізо винайшли дуже давно. З цього матеріалу, міцнішо­го за мідь, виковували спочатку дуже дорогу зброю. Лише багато століть по тому людство наважилося виготовити з заліза перше знаряддя, яке призначалося для праці, а не для війни. Древні ковалі використовували тільки власну силу й майстерність. А десь у XIX столітті з’явився паро­вий молот, який значно полегшив ковальську роботу. Та через це коваля не стали поважати менше.

Не треба думати, що сучасний коваль користується лише механічними приладами. Як і тисячоліття тому, провідну роль відіграють сила, вправність, кмітливість, нарешті, талант. Вибагливі візерунки, металеві квіти, птахи та звірі, посуд і багато чого іншого – усі ці вироби вийшли з рук вогняних справ майстра – коваля.






Що за гроші не купиш. Твір. 5 клас.
Коваль – вогняний майстер