“Душа парила ввысь и там звезду нашла” (за лірикою О. О. Блока)
О, я хочу безумно жить!
Все сущее – увековечить,
Безличное – очеловечить,
Несбывшееся – воплотить!
О. Блок
Блок! Без нього я не можу уявити нашу велику літературу ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Володимир Маяковський писав: “Творчість Олександра Блока – ціла поетична епоха”. Блок ніби з’єднує два століття російської культури.
У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, близькі віршам Лєрмонтова:
Я, отрок, зажигаю
Огонь кадильный берегу,
Она без мысли и без речи
На том смеется берегу.
Останні твори перегукуються з творчістю Маяковського і знаменують початок нової поезії:
Встану я в утро туманное,
Солнце ударит в лицо.
Ты ли, подруга желанная,
Входишь ко мне на крыльцо?
Настежь ворота тяжелые!
Ветром пахнуло в окно!
Песни такие веселые
Не раздавались давно.
Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блока нові творчі сили. Усе частіше і частіше поет звертається до соціальних проблем:
Еще прекрасно серое небо,
Еще безнадежна серая даль,
Еще несчастных,
Никому не жаль, никому не жаль!
Поет говорить про необхідність активізувати діяльність народу:
И предок царственно-чугунный
Все так же бредит на змее.
И голос черни многострунный
Еще не властен на Неве.
Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру І (“Медного всадника”) протипоставлено музиці народного протесту.
Блок вірить у революцію, придивляється до народу.
Я верю: новый век взойдет
Средь всех несчастных поколений.
Він говорить: “Є Росія, яка, вирвавшись з однієї, революції, жадібно дивиться в очі другій”.
У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише про долю народу:
В голодной и большой неволе:
И день не в день, и год не в год.
Когда же всколосится поле,
Вздохнет униженный народ?
Тут звучать некрасівські нотки, некрасівський біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не закликає до відкритої боротьби, але питання, поставлене у категоричній формі, сприймається як заклик. Усе просто, ясно, зрозуміло.
У своїй поезії Блок йде від земногодо піднесеного. У вірші “О доблестях, о подвигах, о славе” поет пише про земну любов, про реальну жінку, яка пішла від коханого. Любима жінка викликає в друга не гнів, не розчарування, а тривогу за її долю.
Не знаю, где приют своей гордыне
Ты, милая, ты, нежная, нашла…
У віршованому циклі “Вольные мысли” Блок пише про велике почуття людини, з єднаної з навколишнім світом, із природою. Це злиття зі світом, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. “Якщо ви любите мої вірші, – писав поет, – подолайте в них отруйність, прочитайте в них про майбутнє”.
Земное сердце стынет вновь,
Но стужу я встречаю грудью.
Храню я к людям…
Неразделенную любовь.
Но за любовью – зреет гнев,
Растет презренье и желанье
Читать в глазах мужей и дев
Печать забвенья…
В роки, коли жив Блок,
У Росії відбувалися великі історичні перетворення. Тонкий художник, який гостро реагував на навколишнє життя, поет не міг не звернутися до теми батьківщини:
Русь опоясана реками
И дебрями окружена,
С болотами и журавлями,
И с мутным взором колдуна.
Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: “Не пропадешь, не сгинешь тьі”.
Олександр Блок – лірик. Тому й осмислення батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею як сторонній глядач, а сам є її часткою, відчуває її біль, радіє разом із нею:
Россия, нищая Россия,
Мне избы серые твои,
Твои мне песни ветровые –
Как слезы первые любви.
Ліричний герой, який злився воєдино з батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: “Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: ніби ці дні живу я життям усіх часів, живу музикою моєї батьківщини”.
Блок бачив Росію в постійному русі. “Росія – буря”, – говорив він.
Закат в крови!
Из сердца кровь струится.
Плачь, сердце, плачь…
Покоя нет! Степная кобылица
Несется вскачь!
Тема батьківщини складає зміст всієї його творчості. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блока були викликані усвідомленням безвиході, у яку зайшов старий світ. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн батьківщині. Поет завжди вірив у світ “прекрасный и человечески простой”. Він був упевнений, що “трудное надо преодолеть, а за ним будет ясный день”:
Пусть душит жизни сон тяжелый,
Пусть задыхаюсь в зтом сне, –
Быть может, юноша веселый
В грядущем скажет обо мне:
Простим угрюмство – разве это
Сокрытый двигатель его?
Он весь – дитя добра и света,
Он весь – свободы торжество!
Таким Олександра Блока сприймають нині читачі у всьому світі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)