Трагедія життя ліричного героя в поезії О. Блока “Про доблесті, про подвиги, про славу”

Майже ніколи не буває так, щоб поезія не відтворювала якісь моменти жит тя самого поета. Людина, яка не знала радості кохання, не пережила гіркоти роз­чарувань, не відчула злету духу, ніколи не залишить свого сліду в поезії. Прісне, розмірене, спокійне життя, можливо, й може бути цікавим для окремої людини, але митець не може перебувати в такому стані.

Олександр Блок як поет і як людина жив на грані зриву. З юних літ він по­чував однаково сильно потяг як до життя, так і до смерті. Але найбільше, що він цінував у житті, – це кохання. Єдиною Музою

для Блока довгих двадцять років була його дружина Любов Дмитрівна Менделєєва. Роман між Менделєєвою і Бло­ком розвивався дуже напружено, адже вони були такими різними: весела, дійова, сильна, мудра Менделєєва і схильний до меланхолійного споглядання, мрійливий Блок, який у будь-якій повсякденній дрібниці вбачав присутність вищого сенсу, йому здавалося, що життя має подвійну природу: зовнішній світ, який доступний усім, і духовний світ, який відкривається тільки обраним.

Блок вважав, що зовнішній світ наповнений злом, гріхом, але світлий духовний внутрішній світ попереджає обдарованих і обізнаних про небезпеку;

треба тіль­ки вміти розпізнавати ті фатальні знаки. Поет умів це робити, і тому його життя і творчість наповнені символами. Звичайно, таке світовідчуття, сприймання реаль­ності повинно було мати вихід, і Блок виговорювався у віршах. Іноді мені здаєть­ся, що поет діяв за принципом: розповів – і стало легше. Ось звідки те нереальне напруження у ііого віршах. Читаєш – і здається, що за образами, словами, рядка­ми купчаться хмари, а між ними і тобою пробігають іскри електричних розрядів.

Блок і Менделєєва одружилися 1903 року. Вони кохали одне одного, але довгі роки між ними був тільки духовний зв’язок. Поета задовольняв такий стан речей, він мав свою Музу, вона для нього – Світла, Вічна, Царівна, незрівнянна Дама, Вічна Жіночість. Визволителька, Незнайомка. Але Любов Дмитрівна мріяла бути ще й просто жінкою, мати найвище щастя – материнство. Протягом двадцяти ро­ків їхні стосунки були складними, але щоразу Менделєєва поверталася до поета, бо їй було притаманне почуття відповідальності не через доброчесність, а із любові.

Любов Дмитрівна фала в театрі й часто виїжджала на гастролі. У грудні 1908 року вона поїхала з трупою Мейєрхольда, а Блок написав свій чудовий вірш “Про доблесті, про подвиги, про славу”. Багато хто вважає, що в цьому вірші від­творені справжні факти і настрої поета. Мені здається, що це не так. Блок знав, що Любов Дмитрівна не покинула його, що вона обов’язково повернеться, бо саме у цю гастрольну поїздку її покликало почуття відповідальності за роль, а не сер­дечне захоплення.

Звичайно, у вірші образ Любові Дмитрівни:

Не знаю,, мила, де своїй гордині Ти в цьому світі захисток знайшла…

Але ніколи не треба сприймати слова поета буквально, адже вірші пишуться під впливом миттєвого настрою. Вони заспокоюють поета і виступають як творча радість, злет духу. Блок нізащо не жбурнув би “перстень пам’ятний” – обручку, ні за яких умов не забув би “прекрасний образ”, ніколи б не прийняв “твоє лице в його простій оправі” з письмового стола. 1 звичайно ж, будь-якої миті, коли Блок був на грані зриву, у стані розпачу, Любов Дмитрівна кидала все, летіла до чоло­віка, заспокоювана, втішала. Вона “служила генію”, стояла поряд із ним, допома­гала йому, зрікаючись власних бажань.

Але в поезії “Про доблесті, про подвиги, про славу” ліричний герой переживає справжню трагедію повного розриву з коханою, яка ніколи не повернеться до нього.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагедія життя ліричного героя в поезії О. Блока “Про доблесті, про подвиги, про славу”