Душа народу в пісні “української Сафо”
Пісня. У наш час це слово звучить звичайно, прозаїчно. Бо зараз для більшості людей це лиш суміш слів та гарної мелодії, яку ми чуємо щодня з динаміків, плеєрів, телебачення і лише іноді співаємо самі. Тому ми можемо лише уявляти, чим насправді була пісня для наших предків-українців, що вбирали любов до співу з молоком матері й проносили її крізь біль і радість до самої смерті. Наш народ співав усюди: було це свято чи просто праця в полі, весілля чи похорон (голосіння), свіжість світлого ранку чи чарівна тиша української ночі. Давні традиції, на жаль,
Наш народ залишив чимало ліричних пісень, імена авторів яких давно затерла історія, але є й такі, що несуть за собою особистість піснетворців, Найвідоміші з них – пісні Марусі Чурай, майже легендарної народної поетеси, чия доля хоч і не фігурує в історичних документах, але назавжди оселилася у свідомості народу. її порівнюють із давньогрецькою поетесою Сафо, чия постать також оповита летендами,
Так, у пісні “Засвіт встали козаченьки” переважає мотив сумного прощання матері та коханої дівчини з молодим козаченьком, іпшй іде у бій. Пісня Марусі Чурай завжди була поряд з козацьким військом, наповнюючи наснагою, звеселяючи серця звитяжців, нагадувала про рідний край і сльози тисяч жінок, що чекають їх ндома. Значення образу народної поетеси за змістом перегукується із образом поета з “Давньої казки” Лесі Українки, що також слоном надихав воїнів у поході. За допомогою пестливих слів у пісні створюється потрібна для такої ситуації атмосфера ніжності, три-ножності, переживань трьох люблячих сердець. Повтори слів, обрамлення, паралелізми, характерні епітети вказують на фольклорність цієї пісні.
У продовження теми страждання через розлуку написана пісня “Віють вітри, віють буйні”, в якій сум дівчини досягає апогею: вже й “сльози не ллються”. Роздуми над долею самотньої людини, що ніби рослина без води й сонця в’яне й марніє.
У пісні “Ой не ходи, Грицю”, розробляється цілий план помсти коханому-зраднику. Цей твір автобіографічний, бо, за легендою, так усе й відбулося: Маруся отруїла Гриця. Хоча у знаменитому романі у ніршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко дівчина не хотіла труїти невірного, а сама збиралася випити отруйну суміш. Як би там не було, але це тільки додає трагічності й таємничості образу Марусі Чурай, пісні якої безсмертні в народній пам’яті та душах людей.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)