Нев’януча краса української пісні

Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
“Українська народна пісня, – писав М. Стельмах, – увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними

таємницями мелосу…”
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки “Найкращі пісні України” Михайло Шевченко: “Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об’єднує, паморочить жагучим почуттям духовності – має дух!”
Народна пісня – це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються
суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.

Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас,
Вона мене виводить на дорогу.
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печаль мого народу
Врослися в древа вічного гілки.






Твір на тему життя тараса шевченка подвиг.
Нев’януча краса української пісні