Осмислення проблеми митця і народу в історичному романі «Маруся Чурай»

У 50-60-ті роки в літературі, кіно, живописі на повний голос заявило про себе багато талановитих митців, які повірили, що, нарешті скинувши пута сталінщини, можна осмислити національні цінності та ідеали, звернутися до історії України. Це покоління «шістдесятників», яке несло в мистецтво високу духовність, нові ідеали.

Серед них була і Ліна Василівна Костенко. Але поступово політичний клімат у країні змінюється. Після хрущовської «відлиги» посилюються брежнєвські «заморозки», якими починається ціла епоха «застою». Ліна Костенко замовкає

майже на десять років. Але душа справжнього поета не може мовчати.

Своєю місією поетеса вважала пробудження у своїх співвітчизників національної самосвідомості, почуття гордості за історію рідного народу. Виникає задум написати великий поетичний твір про героїчну епоху визвольної боротьби нашого народу за свою державність під проводом славного Богдана.

У центрі історичного роману – постать легендарної української співачки Марусі Чурай. Про цю дівчину історія не залишила нам жодного документального свідчення, є тільки овіяні романтикою перекази. Проте талант Ліни Костенко створює глибоко психологічний образ

Марусі, яка палко любить свою землю. Її любов бринить у кожній пісні.

Твір настільки захоплює читача, що він уявно опиняється у вирі національно-визвольної війни, перед ним – ціла галерея народних образів, життя українських міст і сіл, вся Україна. Про неї поетеса закохано говорить вустами своєї героїні:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, то воно за диво,-

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Маруся Чурай, дочка козака, який поклав голову за свою Батьківщину, всією душею відчуває глибинний зв’язок своєї долі з долею України, вона – часточка України. Своє поетичне і музичне обдаровання Маруся віддає народові.

Серце дівчини сповнюється гордістю, коли вона чує, як козаки, вирушаючи з Полтави у похід проти ворога, співають її пісні. Вони зміцнювали дух, надихали на відчайдушну боротьбу з ворогом.

Коли в похід виходила батава –

Її піснями плакала Полтава…

Вона ж була, як голос України,

що клекотів у наших хорогвах!

Це дівчина не просто так, Маруся,

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа!

Хіба це не найвища оцінка таланту і моральної краси людини!

Чистоту й благородство Маруся Чурай виявляє і в особистому житті – у стосунках із Грицем Бобренком. Для неї кохання несумісне із зрадою. А Гриць веде з Марусею зрадливу подвійну гру: і Маруся подобається, і від багатого приданого Галі Вишняківни не хочеться відмовлятися. Такої ницості дівчина пережити не може, це і призводить до трагічної розв’язки.

Минуло вже більш як два десятиліття від часу першого виходу у світ історичного роману «Маруся Чурай», проте й сьогодні нікого не залишає байдужим ні доля Марусі, ні давно відшумілі події.

Роман сприяє поступу нашої нації вперед – до ствердження державності. І наскільки важливо, щоб на цьому тяжкому шляху були не безбатченки без роду і племені, а люди, сповнені національної гідності, горді за героїчне минуле свого народу!






Доброта милосердя чи актуальні у наш час.
Осмислення проблеми митця і народу в історичному романі «Маруся Чурай»