Думка про Україну

Україна… Наша мила Вітчизна… Квітучий, пісенний край, край рясних полів і густих дібров, ясного неба й запашної польової землі, батьківщина щирих і прекрасних людей. Століттями вона то відкривалася в неймовірному потязі до сонця, до щастя волі, і століттями захмарювалося її небо, тьмарилося її чоло від ворожих набігів, поневірянь, катувань, горя та страждань її поневолених синів і дочок.

Якщо ми хочемо бути справжніми громадянами України, ми мусимо розуміти і поважати один одного, допомагати у скруті, радіти одне за одного у щасливі хвилини і намагатися жити задля щастя і злагоди в Батьківщині. Словом, відповідати великому званню українця.

Наш народ стійкий та непереможний. У найскрутніші часи, в пору воєн та злиднів, він завжди об’єднувався задля шляхетної мети – відстояти рідну землю, не віддати її на знущання катам, зберегти надбання нашої історії та культури. Науковці, громадські діячі, представники творчої інтелігенції шукали і знаходили шляхи розв’язання проблем, відродження мови, відновлення згаслого інтересу до державності й незалежності. В народі

зберігалася й розвивалася наша культура, наша мова – попри гоніння.

Я щиро вірю в невмирущість української нації. Українці надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе і свою країну. Допоки вони віритимуть у себе, у свої сили, у свій потенціал, доти існуватиме й розвиватися незалежна українська держава, про неї знатиме світ і поважатиме світ її.

Я – часточка великого народу, чим по-справжньому пишаюся. Треба завжди пам’ятати, що Україна – це наш рідний дім. Земля пращурів дає силу й натхнення. Тільки тут ми можемо дихати справді на повні груди, жити на повну силу.






Чому біблія є одною з найвідоміших книг.
Думка про Україну