Мрія Шевченка про вільну Україну

Тарас Григорович Шевченко в своїй творчості правдиво відтворював життя українського народу, його жадання здобути волю. Це поєднувалося з пекучими переживаннями за долю Вітчизни.

Такі почуття зображено у вірші «І виріс я на чужині…», де переплітаються мотиви суму за рідною стороною й болюче розчарування рабським становищем народу. Ліричний герой, відірваний від рідного краю, прагне опинитися на Батьківщині.

Коли йому довелося там побувати, то прекрасні картини природи зразу ж затьмарилися тяжким становищем народу. І спогади про дитинство, які мали б бути лише приємними, тільки посилюють переживання. Бо згадується, як мати «поклони тяжкії б’ючи, Пречистій ставила, молила, щоб доля добрая любила її дитину…», не змогла зробити щасливим свого сина. І доля ліричного героя – це лише частка загальнонародної недолі: Аж страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати…

Люди змирилися з таким існуванням: «німі на панщину ідуть, і діточок своїх ведуть!..» Поет підкреслює, що такі явища спостерігаються по всій країні: А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… Ліричний герой страждає на чужині, нещасливий він і вдома. Цей вірш – біль душі поета, яка прагнула найкращої долі для України. Кобзар мріє про спокій, свободу, добро для Батьківщин Щастя

народу – це те, чому присвятив великий геній все своє життя.

Варіант 2.

Небагато знайдеться навіть у світовій літературі діячів такого рівня, як Шевченко в Україні. У той час він був нібито пророком: людина, яка не боїться царського уряду, освітлює життя кріпаків, селян, сам він був кріпаком, але й був дуже освіченою людиною. Він умів і малювати, і писати вірша. Найбільшим ідеалом для нього була Україна, вільна, нескорена. Але дуже важко було Україні у складі царської Росії. Навіть свої сини її продавали та розграбовували: Доборолась Україна До самого краю Гірше ляха свої діти її розпинають.

Не міг на це дивитися Шевченко без жалю, боліло його серце за свою країну, за своїх земляків, за що і діставалося йому немало від уряду і заарештовували, і з країни висилали, і писати забороняли. А и можна таку сильну людину подало ти? Ніякі заборони, ніякі закони та арешти не могли, не можуть і не зможуть ніколи примусити замовчати серце вірного сина України, людини, яка не байдужа до своєї землі до своєї родини, до своїх батьків. Подивіться нарай тихий, На свою країну! Полюбіте щирим серцем Велику руїну! Шевченко розумів, що він не буде жити вічно, тому можливо, і створив свою поему «І мертвим, і живим, і ненародженим…».

Це послання до українців, які живуть не тільки на Україні, а й за її межами, це заклик до всіх поколінь, навіть ще ненароджених, послання тільки з однією метою – навчити бути вірними синами і дочками своєї землі, пам’ятати свою історію, не дати їй повторитися, захищати Україну, любити її всім серцем, всією душею. У цій поемі є такі рядки Нема на світі України, Немає ж другого Дніпра А ви претеся на чужину Шукати доброго добра Розривається серце Шевченка від болю, від гніву від образи. Чому? За що? За що страждає Україна, її народ? Як йому витримати цей тиск, як? Чиє ще сили у народу піднятися на боротьбу, розірвати кайдани? І Шевченко закликає до боротьби, намагається зворушити знедолених українських людей.

Нескорений народ, народ, який не хоче бути під чиєюсь владою, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила і воля», Шевченко зобразив в образі Прометея (поема «Кавказ»).

Історія про Прометея була відома ще давно, багато людей пишалися діє. Цього титана, який приніс людям вогонь і був за це покараний. Ім’я Прометея було Для просвічених людей синонімом сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності. Прометей є символом нескореного духу пригнічених народів, які не погоджуються на обіцяне «благоденствіє»:

Од молдаванина до фінна

На всіх язиках все мовчить.

Бо благоденствує! Ці народи не можуть знаходитися під гнітом, вони повстають на боротьбу, на яку закликає їх Шевченко гаслом «Борітеся – покорите», бо немає для народу кращої долі, ніж стати самостійними та незалежними. Це й хотів сказати у своїх творах Тарас Шевченко, такою він бачив Україну у своїх мріях.

Образ України найсвітліше і водночас найдраматичніший у творчості Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні. Він присутній у більшості поезій «Кобзаря» але це не набридає, а стає ще цікавішим, бо, коли такий майстер пише про свою рідну країну, то це може викликати тільки гордість за її величність, могутність та красу.

Варіант 3.

У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників, – це одне, інша ж справа – поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краще життя, за щасливу долю.

Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чітке уявлення про це «краще життя». І Т. Шевченко, сягаючи мріями до наших днів, у своїх творах протягом усього життя розкриває власний ідеал щасливого суспільства, української нації.

Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рідного краю зазнали великої еволюції. Так у перших своїх історичних творах «Б’ють пороги», «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч» Шевченко, пропагуючи волю, уявляв її у вигляді старої козаччини. Але в подальших поезіях все частіше звучить ідея знищення кріпацтва і врешті-решт виливається у розуміння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з рядків «Гайдамаків», «Холодного Яру», «Сну» («У всякого своя доля»), «Великого льоху», «Кавказу» тощо.

Та ось поет перебуває три роки на Україні (1943, 1844, 1945) – і його твори збагачуються полум’яними мріями про майбутнє свого народу. Найвизначнішим із них став безсмертний «Заповіт», написаний 25 грудня 1845 року, Я не випадково написала «безсмертний», бо кожне покоління українців сприймає цей вірш як гімн національній волі, а воля – безсмертна! У «Заповіті» Шевченко вперше закликає до збройного повстання і повалення існуючого ладу і вперше висловлює сподівання на зміну суспільного ладу та ідею «сім’ї вольної, нової». І вже пізніше, у 1857 році, у присвяченому Щепкіну творі «Неофіти» Кобзар прорікає: «Окують царей неситих.В залізнії пута», бо «Уже встає святая зоря».

Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче настає день після сходу сонця:

І забудеться срамотна

Давняя година.

І оживе давня слава,

Слава України.

(«І мертвим, і живим…»)

Та, на мій погляд, найсильніше геніальний речник виявив свої мрії про майбутнє у творі «Радуйся, ниво неполитая». Під цією «нивою неполитою, квітчастим злаком не повитою» він розумів рідну «розтлінну» землю і всю країну, розтоптану царизмом та кріпосництвом. Він бажає, щоб вона, оновлена, розпустила свої молоді парості, розквітла «рожевим крином». У цей розквіт і славу поет вірить, як у неминучий прийдешній день, коли земля укриється багатством «дорогим золототканим, хитро шитим, добром та волею підбитим».

А вже на цій оновленій землі

Ворога не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

…Ми зараз живемо у величний час, коли «врага-супостата» земля наша давно позбулася, а от оновлення її продовжується. І мені здається, що пройде ще немало часу, доки наша країна досягне Шевченкового ідеалу. А тому ми просто не маємо права давати тліти тому яскравому вогню поетової мрії про наше щастя, не підтримувати його палахкотіння, і з вогнем цим у серці маємо відроджувати прекрасну українську землю – нашу Батьківщину.

 



Твір біблія невичерпної мудрості.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)
Loading...
Мрія Шевченка про вільну Україну