Датована в автографі 25 січня 1905 р. Осіння казка

Датована в автографі 25 січня 1905 р. “Осіння казка” не є остаточно закінченим твором. З автографа видно, що Леся Українка пізніше вписувала до нього нові речення, перекреслювала сторінки, дописувала окремі епізоди. Цю роботу можна віднести до ранньої весни і частково до літа 1905 року. Проте й після цієї авторської редакції твір не був призначений до друку. Однакова нумерація двох (других) дій, закреслення, які не завжди залишали зв’язний текст, свідчили про намір письменниці повернутися колись до твору й закінчити його, тим більше, що це

було стилем роботи Лесі Українки. “Осіння казка” не дочекалася остаточного викінчення і за життя поетеси не друкувалася. Вперше вона побачила світ лише 1929 року. Відтоді текст “Осінньої казки” друкувався без урахування викреслень і скорочень, які зробила Леся Українка ‘.

Твір складається з чотирьох епізодів. Головними дійовими особами його є Лицар, Принцеса, Служебка та робітники на чолі з Будівничим.

У першому епізоді Служебка, яка порається біля свиней, допомагає Лицареві визволитися з темниці, куди його кинув тиран Король. У другому епізоді розповідається про походження Принцеси, “колишньої босоніжки”.

Наступний епізод також присвячено Принцесі, яка нудить світом у скляній світлиці на кришталевій горі. Сюди її ув’язнив Король, за якого вона не захотіла віддатися.

Ці три епізоди – вступ до останнього, найбільшого і найважливішого епізоду, який становить основу твору. Лицар відмовляється від женихань з Служебкою, яка сподівається колись потрапити в няньки до королевича, і намагається видертися на кришталеву гору, але, як і сто шість інших його попередників, зривається і падає побитий. Принцеса, закохана в Лицаря, кидається вниз і також падає, тяжко побившись на гострих виступах скелі. У цей час пастухи і дозорці випускають худобу з хлівів та обор. Свині, бугаї, жеребці вириваються, втоптують у багно людей, які не встигли остерегтися.

Робітники на чолі з Будівничим щабель за щаблем видобуваються на гору, позначаючи кожен уступ червоним прапорцем. На горі вони виставляють свій цеховий значок і здобувають волю. Принцеса пориває з Лицарем, який відмовився продовжувати боротьбу, і йде з робітниками. її долею тепер стає доля робітників, впевнених у своїй конечній перемозі. І акий у стислих рисах сюжет “Осінньої казки”.

Образ кришталевої гори, на вершині якої збудовано палац із скляною світлицею, Леся Українка взяла з українських народних казок, що своїм корінням сягають у глибінь середньовіччя і зв’язані з боротьбою проти загарбників. Замки як місця захисту від нападників звичайно будувалися на підвищеній місцевості, звідки добре проглядався обрій і підхід до яких утруднювався стрімкими скелями. На Україні такі замки в давнину поставали в гористій, переважно західній і південно-західній частині. Саме тому й казки про них збереглися здебільшого на Поділлі, Волині та в Галичині.

Серед опублікованих записів українських народних казок ми не зустрінемо варіанта, який повністю відповідав би використаному Лесею Українкою у її фантастичній драмі. Цілком імовірно, що такий або подібний до нього варіант був відомий поетесі з розповідей, які вона чула на Волині, де пройшло її дитинство та юні роки. Більшість істотних елементів такого варіанта зустрічається у різних записах.

У збірнику П. Чубинського є казка “Про царівну, що сиділа на шкляній горі”, записана в Дрогичині, Кобринського повіту, Гродненської губернії, суміжної з Волинню. У цій казці говориться про царівну, яка сказала, “що той буде її чоловіком, хто достане її на шкляній горі” ‘. її домагаються три брати, з них перемагає наймолодший.

В іншій казці – “Про дурня Терешка” – розповідається, що “пан вистроїв скляну гору, та таку високу, що як дивитись на неї, то так голову задереш, що аж шапка спадеть; і посадив там дочку аж на самий верх і сказав так:

– Хто достане конем, тому вона буде жінкою”

Панни на шкляній горі добувається Те решко за допомогою зачарованого коня.

Цікаві деталі, близькі до варіанта, який використала Леся Українка, містить запис казки “Про королеву Бону та про її палац у м. Крем’янці”:

“Короліва Бона була самостойною царицею. Вона була не заміжня і казала, що тільки тоді віддасться і за того, хто верхи на коні виїде на гору до її палацу. Багато храбрих лицарів звалилось з тієї гори – не добрались до маківки, усякий погибав, обриваючись, і козак, і кінь. Наостанці найшлось ще двох таких сміливих, которі вихопились вискочить на гору до палацу. Єден доїхав до половини гори, обірвався і разом з конем убився! Другий сміливо грабався далі, а як уже був пошти що на самій маківці гори, його кінь уостатнє плигає! А в цей самий мент на передній нозі одірвалась підкова, вона з-під кінського копита летить угору і, падаючи донизу, уцурила козака в чоло!-Козак звалився на землю мертвим!” .

У цій казці, щоправда, нема пі кришталю, ні скла, але зате широко подано жорстоке домагання нареченої па високій і стрімкій скелі.

У казці “Як молодик прекрасну Настасію у змія викрав” зустрічаємо цікаву подробицю, наведену і в “Осінній казці” Лесі Українки, а саме – про крижану основу кришталевого палацу: “І на тих льодах – палац такий, як кришталь. Зайшов він до палацу. Як поглянув на тую господиню того палацу, то зараз пізнав молодшу сестру свою” 3.

Ці місця з записаних казок дають підстави гадати, що існують і інші варіанти казок про кришталеву гору й принцесу в скляній світлиці, які могла знати Леся Українка. Крім того, вона могла скористатися і з німецьких та французьких казок, де образ принцеси в скляній світлиці дуже поширений. Мотив царівни на горі зустрічаємо в одному з віршів циклу “Осінні співи”, написаному Лесею Українкою у квітні 1902 року:

Останню мрію вгледиш:

Ось іти зібрався лицар молодий в дорогу, на гору ту скляну, де щастя спить…

І далі:

І бачиш ти, що він вже під горою, де спить твоя царівна молода. Він на горі єдиним поцілунком розбив труну і щастя оживив, отим єдиним, легким подарунком навік царівну горду покорив…

Очевидно, казки про царівен і принцес на кришталевій або скляній горі Леся Українка добре знала ще 3 дитинства, оскільки цей образ вона не раз використовує у своїх творах. Ця ж обставина робить вірогідним і припущення, що поетеса, взявши окремі деталі народних казок, могла сама створити новий варіант, сфантазоваиий відповідно до її власних уявлень. Це тим імовірніше, що Леся Українка не раз говорила про свій нахил створювати казки.

Жанр фантастичної драми зумовлює алегоричність образів і ситуацій “Осінньої казки”. Образи твору подані в розвитку. Це стосується насамперед Лицаря і Принцеси.

Перший монолог Лицаря (“Знов голос той, чи знов та сонна мрія?”) сповнений нарікань на власну долю. Замкнений у темницю, Лицар не має змоги боротися і мусити без надії конати серед чотирьох вогких стін. Він благає, щоб йому надягли кайдани, які б гучно дзвеніли; чекає на ката, щоб той освітив темницю “вогнем тортур”; заздрить Прометею, в темниці якого

…було склепіння – весь намет небесний, а стіни – гори, діл – широке море1.

Апофеоз страждання, підкреслена увага до власної особи, нескінченні нарікання Лицаря нагадують відповідні місця з розмов Жірондиста в “Трьох хвилинах”. Лицар так само говорить про голову свою, “здійняту високо рукою ката”, і хоче навіть на ешафоті позувати перед “юрбою”, “тираном”, звеличуючи таким чином страждання і показну смерть. Всі думки цього бунтівника, закинутого тираном Королем у темницю, заповнені власною особою. Щоправда, Лицар пов’язує свої страждання з народним рухом, мріє, що його горда і красива смерть викличе народний гнів. Неспроможний боротися, він вважає себе здатним хіба що на чесну смерть. Він не розуміє народу, не може підняти народ на повстання. Лицар навіть не сподівається, що народ кине обвинувачення тиранові, бо, на його думку, “тепер спокій панує в краю” і ніщо, очевидно, цього спокою не порушить. Як бачимо, Лицар погано знає життя народу, який уже давно бореться з Королем.






Бери вершину матимеш середину.
Датована в автографі 25 січня 1905 р. Осіння казка