“Казка” – “Анекдот”

Анекдот. Але не зовсім ясним з першого погляду представляється ставлення казки до анекдоту. Сутність анекдоту зводиться до несподіваного дотепному кінцю стислого розповіді. Структура анекдотів зовсім на суперечить жанровим ознаками казки.

Аарне включив анекдоти у своїй покажчику казок в особливу рубрику, й у разі принципово він мав рацію. Він виділяє такі рубрики, як анекдоти про пошехонцах, про жінок, про жінках і дівчат, про хитрецах, про попах тощо. буд.

Тоді як Аарне помиляється, включаючи іноді дуже довгі, і складні сюжети, як, наприклад,

“Нікола Дупленский” чи “Гість Терентій”, до анекдотів. Оповіді, вміщувані їм під рубрикою “анекдоти”, безсумнівно ставляться до казок.

Афанасьєв точно як і включає на свій збори народних казок анекдоти. За назвою “Народні анекдоти” Афанасьєв об’єднує під № 453-527 безліч дотепних дрібних оповідань.

Проте стислість оповідання – дуже відносний нестійкий ознака. У більш широкому сенсі до анекдотам можна віднести і більше розлогі оповіді, вміщені, наприклад, Афанасьєвим у його “Заповітних казках”. У передмові до цього видання Афанасьєв зазначив їх блискаюче дотепність і простодушність.

Можливо порушено питання приналежність до анекдотам як сюжетів, що відносяться Аарне до анекдотам (як-от казки про пошехонцах, обманутих чоловіках тощо. буд.

), але тільки казок типу “заповітних”, а й цілої низки інших, які можна сближаемы з анекдотами. Сюди відносяться казки про спритних злодіїв, про різного роду надувательствах, про злих і невірних дружин, про лентяях тощо. буд. Немає підстав виділяти з казки всю область народного гумору. Такі розповіді можуть бути в особливий вид казок, які мають специфічної структурою.

Тут може запитати про ставлення народного анекдоту до літературному, але це питання є лише приватний питання стосунках книжкової та традиційної народної літератури. У той самий час анекдоти, усно передававшиеся у міській середовищі найвищих станах, безсумнівно також заслуговують вивчення (див., наприклад, збори анекдотів в Пушкіна), хоча де вони є фольклору тому, що не фольклор розуміється нами зараз.

Проте висунута тут думка поділяється не усіма. Так, А.

І. Никіфоров у вже згаданому запровадження до антології Про.

І. Капіци пише: “Анекдот як такої різниться від казки. Він має мета лише гумористичну. Далі Никіфоров стає в фольклорних особливостях анекдоту, але, як рке зазначено, вони, з погляду, не суперечать жанровим ознаками казки. Отже, на відміну інших розглянутих тут жанрів, анекдоти можуть ставитися до області казки, але є анекдоти, які можна зараховувати до таких.

Критерій тут то, можливо соціальним: народні анекдоти, т. е. анекдоти, виникаючі і які звертаються в селянському середовищі, є жодну з форм побутової казки, історичні та інші анекдоти, зібрані і які звертаються у міській середовищі, до казок нічого спільного немає.






Барви українського слова.
“Казка” – “Анекдот”