Цивільний подвиг М. Г. Чернишевського
Після селянської реформи 1861 року, коли у російських селах почалися хвилювання, викликані грабіжницьким характером реформи, одержала ходіння прокламація “До панських селян”. Її авторство влада вирішили приписати Чернишевському. Однак не так-то просто було розправитися зі знаменитим літературним критиком, статті якого пропускалися царською цензурою і широко друкувалися в “Сучаснику” і “Вітчизняних записках”. Всім було відомо про його революційні симпатії, про близькість із Герценом і іншими великими революціонерами, однак
Проте формально причепитися було ні до чого. 7 липня 1862 року влада, боячись відкритого
Навряд чи причина його написання тільки в цьому, однак ця версія проливає світло на загадку роману, явно погано продуманого і написаного у поспіху. Дійсно, тон оповідання то стає недбалим і розв’язним, то воно здобуває надумані, фантастичні риси. У радянському літературознавстві було прийнято стверджувати, що царська цензура просто “прогледіла” революційний характер добутку і тому допустила його до друку.
Але є і інша точка зору: цензори прекрасно бачили, що все в цьому нібито “любовному” романі шито білими нитками, однак, беручи до уваги повну відсутність яких-небудь художніх вартостей рукопису (про це на перших сторінках заявляє і сам автор), вони сподівалися, що прославлений публіцист і революціонер скомпрометує себе в очах освіченої громадськості настільки бездарним твором. Але вийшло все навпаки! І справа отут не в літературних даруваннях автора, але в тім, що він своєю книгою скорив не одне покоління молодих людей, які глузували з міркувань про Прекрасне і самій бездоганній формі вважали за краще “корисний” зміст. Вони нехтували “марне” мистецтво, зате схилялися перед точними науками і природознавством, вони відмовлялися від релігії, але з релігійним запалом відстоювали віру в людину, точніше, в “нових людей”, тобто в себе самих. Син священика і шанувальник Фейєрбаха, Чернишевський, цей мученик за віру у світле майбутнє людства, відкрив дорогу тим, хто підмінив релігію боголюдини релігією людинибога… Так трапилося, що передсмертне марення Чернишевського записав секретар. Його останні слова дивним образом перегукуються із фразою, сказаної кілька десятиліть через Зигмундом Фрейдом із приводу своєї наукової діяльності: “У цій книзі Бога ні”. Чернишевський у своїх передсмертних мріях згадував про якийсь твір (хто знає, бути може, про свій роман?): “Дивна справа: у цій книзі жодного разу не згадується про Бога”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)