Анотація до вивчення твору Миколи Гоголя “Мертві душі”
Розміщено від Tvіr в Среда 26 мая
Анотація до вивчення твору спрямовує вчителя на застосування шляху аналізу “слідом за автором”. Саме уважно читаючи і аналізуючи визначені вчителем ключові епізоди, можна ефективно домогтися розуміння зазначених в анотації положень: “Соціально-історичний та філософсько-етичний аспект аналізу російського життя. Критика кріпосництва, галерея поміщицьких типів Сутність авантюри Чичикова, функції його образу в розвитк сюжету. Жанр і композиція твору. Ліричні відступи, особливою гоголівського сміху,
Тому, готуючись до характеристики персонажа з учнями середніх класів, можна використати запитання:
– Яке враження справила на вас перша зустріч з персонажем? Знайдіть і зачитайте її. – Чи змальовано у тексті портрет персонажа? Які елементи зовнішності привернули вашу увагу? Чому? Що увиразнено в портреті? Наведіть цитати. – Яку роль відіграє авторська характеристика персонажа? Зачитайте уривки. – Чи висвітлює автор почуття,
У старших класах визначення терміна “персонаж” ускладнюється. Учням пояснюється його походження (персонаж – франц. регзопае, від лат. регзопа – маска актора в античному театрі, в переносному розумінні – носій маски, актор, власне – зображувана ним особа) і додається визначення за літературознавчим словником. Наприклад: “Персонаж – експресивно нейтральне поняття, яке означає постать літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями – постать як текстуальну позицію, антропоморфологічно окреслену, незважаючи на те, чи мала вона свого прототипа, чи цілковито витворена митцем” та ін. Методичні прийоми вивчення поняття “персонаж” різноманітні. Починати можна із улюбленої учнями “ромашки”, коли на окремих її пелюстках записуються визначені ознаки терміна “персонаж”.
У п’ятому класі “ромашка” лише починає розпускатися, відповідно до вимог рубрики програми “Теорія літератури” на пелюстках щороку з’являтимуться все нові й нові “пелюстки”, що стосуватимуться складових частин поняття “персонаж”. Ефективними можуть бути й такі прийоми вивчення образів персонажів: евристична бесіда, розповідь вчителя, складання анкети, біографії або характеристики, пошук аргументів (цитатного матеріалу), складання плану (простого, складного, цитатного) та ін. До роботи над епізодом епічного твору вчитель звертається під час застосування будь-якого шляху аналізу, справа лише в тому, з якою метою вони визначаються. Якщо реалізується пообразний шлях аналізу, то окреслюються епізоди, які безпосередньо висвітлюють ті чи ті визначальні аспекти характеристики образу. Якщо проблемно-тематичний – добираються епізоди, у яких розкриваються головні напрямки розв’язання проблем, порушених у творі. Проте робота над епізодом не є домінуючою, переважає вона саме у процесі застосування шляху аналізу “слідом за автором”. На підготовчому етапі до такого аналізу твору учитель поділяє художній текст на окремі епізоди і ретельно продумує прийоми роботи з кожним із них. Епізод розглядається як окрема завершена за змістом частина художнього твору, що логічно пов’язана з попереднім та наступним його змістом. Працюючи над окремим епізодом, слід показати, що в окремій частині твору відбивається увесь його зміст.
Авторська передмова передує також обом частинам “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. На відміну від Ш. Перро і М. Лєрмонтова, М. Гоголь пише її від імені оповідача – Рудого Панька. Випереджаючи запитання, які можуть виникнути у читачів “Вечорів…”, Рудий Панько одразу пояснює: розповідає, хто він такий і чому люди так прозвали його. Йому вдалося зібрати так багато дивних історій ще й завдяки своїм друзям – Фомі Григоровичу і Паничеві. А у другій книзі “Вечорів…” попереджає: “ви почуєте оповідачів усе незнайомих”.
Зображаючи В передмовах різних оповідачів, М. Гоголь наче пояснює читачеві неоднорідність повістей, що увійшли до “Вечорів…”. Автор також вважав за потрібне сказати про місце розташування Диканьки і людей, які там живуть.
Про “всяк випадок” у передмовах до обох частин “Вечорів…” М. Гоголь дає словник слів, “які у книжці цій не кожному зрозумілі”. Наприклад, такі, як “книш” (вид печеного хліба), “кухоль” (глиняна кружка), “макітра” (горщик, у якому труть мак) та ін.
Передмова до “Вечорів…” вводить читача в атмосферу твору, настроює їх на своєрідне сприйняття описаних подій і головних постатей. Підсилять ці враження запропоновані учням запитання.
– Хто такий Рудий Панько? Що він розказав про себе? – Чи відрізняється Рудий Панько від своїх хуторян? – Які люди збиралися у хижці Рудого Панька? Які історії там розповідались? Хто найбільше знав різних історій? – Чи можна за розповідями Рудого Панька уявити повсякденне життя хуторян? – Які слова з названих Рудим Паньком вам незрозумілі? – Чому, на вашу думку, саме Рудого Панька М. Гоголь вибрав на роль оповідача?
Передмова М. Гоголя певною мірою компенсує потребу читачів у необхідній для повноцінного сприйняття “Вечорів…” інформації. Згадаймо, у ній представлено головного оповідача і його помічників, вказано, звідки ті дивні історії, зібрані у книзі, де розташована та Диканька, біля якої розмістився відомий хутір.
Л. Ф. Мірошниченко, доктор педагогічних наук, професор, зав. кафедри НПУ ім. М. П. Драгоманова
(1 votes, average: 5,00 out of 5)