Персонаж поеми М. В. Гоголя “Мертві душі”

Ситуація зустрічі Чичикова й Коробочки сюжетно повторює епізод з “Вия”: заблудлі бурсаки попадають у гості до сатанинського “бабусі”. Окремими рисами К. також нагадує відьом з “Вечорів на хуторі біля Диканьки” (М. Вайскопф). Прізвище К. метафорично виражає сутність її натури: ощадливої, недовірливої, боязкої, недоумкуватої, упертої й марновірної. Коробочка “одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожай, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки…

В один… целковики, в інший полтиннички, у третій четвертачки…” Комод, де лежать, крім білизни, нічних кофточок, нитяних моточков, розпоротого салопа, мішечки із грішми,- аналог ДО.

Тотожна образу К. також скринька Чичикова (А. Битов) із шухлядками, перегородками, завулками, потаєним ящиком для грошей. Символічно К. розкрилася, зрадивши розголосу таємницю Чичикова. Таким чином, чарівна скринька, скринька з “подвійним дном”, завдяки К. видає свій секрет

Ім’я та по батькові Коробочка Настасья Петрівна – нагадує казкову ведмедицю (порівн. із Собакевичем – Михайлові Семеновичем) і вказує на “ведмежий

кут”, куди забралася К., замкнутість, недалекість і впертість поміщиці. Дріб’язковість К., тваринна обмеженість її інтересів винятково турботами про власне господарство підкреслюється пташиним-тваринним антуражем навколо К. Поміщики, що живуть поруч із К.,- Бобрів, Свиньин. У господарстві К. “індичкам і курям не було числа”, свиня з’їла “мимохідь курчати”; у Чичикова, що заехали до К. і випали із брички, за її словами, “як у кабана”, спина й бік у бруді; фруктові дерева К. накриті мережами “для захисту від сорок і горобців, з яких останні цілими непрямими хмарами переносилися з одного місця на інше”.

У фольклорній традиції птаха, що згадують у зв’язку з К. (індики, кури, сороки, горобці), символізують дурість, безглузду клопітливість (Е. Смирнова). Характерний для Гоголя метонимический перенос – опудало на довгій тичині в чіпці господарки – створює пародійно упредметненого двійника К., підсилюючи враження комічної нісенітниці ощадливості самотньої вдови, що збирає невідомо для кого й не бачить далі свого носа. Речі в будинку К., з одного боку, відбивають наївні подання К. про пишну красу; з іншого боку – її скнарість і коло домашніх розваг (гадання на картах, штопанні, вишивка й готування): “кімната було обвішано старенькими смугастими шпалерами; картини з якимись птахами; між вікон стародавні маленькі дзеркала з темними рамками у вигляді зсілих листів; за всяким дзеркалом закладені були або лист, або стара колода карт, або панчоха; стінні годинники з намальованими квітами на циферблаті…”.

Звуковий образ годин, що б’ють, Коробочка побудована на контрасті лиховісного зміїного шипіння в житло баби Яги й разом з тим зображення десятиліттями незмінного старушечьего побуту, “захриплого” від часу: “шум походив на те, як би вся кімната наповнилася зміями стінним годинникам прийшло полювання бити. За шипеньем негайно ж пішло хрипенье, і нарешті, понатужачись всіма силами, вони пробили друга година таким звуком, як би хто бив ціпком по розбитому горщику…”.

Загальнолюдська пристрасть, зображена Гоголем в образі К.,- “дубинноголовость”. К. боїться продешевити при продажі “мертвих душ”, побоюється, як би Чичиков не обдурив її, хоче виждати, щоб “як-небудь не понести збитку”; може бути, ці душі “у господарстві як-небудь під випадок знадобляться”, і взагалі “товар такий дивний, зовсім небувалий”. К. спочатку думає, начебто Чичиков має намір викопувати мертвих із землі. Вона збирається підсунути Чичикову замість “мертвих душ” пеньку й мед, ціни на які вона знає, у відношенні ж “душ” К. заявляє: “краще ж я маненько почекаю, либонь понаїдуть купці, так застосуюся до цін”. Острах продешевити змушує К. відправитися в місто дізнаватися ціну на “мертві душі”, спорядивши тарантас, “скоріше схожий на толстощекий опуклий кавун, поставлений на колеса

Кавун був наповнений ситцевими подушками у вигляді кисетів, валиків і просто подушок, напханий мішками із хлібами, калачами, кокурками, скородумками й кренделями із заварного тесту”. Кавун-тарантас К.- ще один аналог її образа, поряд з комодом, скринькою й пестрядевими мішечками, повними грошей. К. вирішується продати “душі” зі страху й з марновірства, тому що Чичиков пообіцяв їй риса й ледве не прокляв (“так пропади й здохни з усією вашим селом!”), тим більше що чорт їй привидівся в сні: “бридкий… а ріг^-те длиннее бичачих”.

Свою покупку Чичиков заїдає стравами в дусі К. (невелике, закручене, загорнене, самозамкнуте): грибки, пиріжки, скородумки, шанишки, прягли, млинці, коржі із усякими припеками: з луком, з маком, із сиром, зі сняточками. В образі К. укладений тип “дубинноголового” упертюха, заскнілого й омертвілого у своїй обмеженості: “інша й поважний, і державна навіть людина, а на ділі виходить доконана Коробочка. Як зарубав що собі в голову, те вуж нічим його не пересилиш…”. Аристократична дама, “зевающая за недочитанною книгою”, готова у світській вітальні “висловити витверджені думки… про те, який політичний переворот готується у Франції, яке напрямок прийняв модний католицизм”, по суті, подібна ДО.






У чому полягає небезпека цахесів.
Персонаж поеми М. В. Гоголя “Мертві душі”