А родовід – то дерево старе

Колись давно я запитав у матері: “Мамо, а що таке родовід?” Вона загадково посміхнулася і підійшла до вікна. “Дивись, сину, яке велике дерево росте на нашому подвір’ї”.

Я поглянув у вікно і побачив знайому картину, яка постає перед моїми очи­ма щодня. Міцний високий клен із розлогим гіллям, на якому ось-ось з’явиться лапате зелене листя. Люблю це дерево, бо влітку воно дарує мені прохолодну тінь від своєї затишної крони, а взимку чарує суворою величчю.

Трохи здивовано я подивився на матір. Вона продовжила: “Родовід –

це дерево, яке дуже старе, але міцне. Гілки, яких з кожним роком стає все більше, – це наші рідні, а міцне коріння, що тримає на собі цього велетня, – засновники нашого роду”.

Я замислився над словами матері і ще пильніше придивився до знайомого і водночас незнайомого дерева. Дебелий стовбур тримав на собі сотні гілок, великих та малих. Раптом дмухнув сильний вітер. Він почав розхитувати гілки в різні боки. Але ті так міцно трималися за стовбур, що ніяка сила не могла по­рушити цю єдність. І я зрозумів: як гілка не може існувати без дерева, так і людина не може жити без родоводу, без знань про його історію.

У

мене дуже велика родина. Деяких родичів я ніколи не бачив, а тільки чув про них. Це і не дивно, бо живуть вони за кордоном. А розповім я про найближчих мені людей.

Бабуся моєї мами – з польської шляхти. Тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого ро­ку Польща віддала Україні її землі, і полякам, які жили біля Львова, запропонували обрати країну для подальшого проживання. Прабабуся була одружена з українцем, а він любив свій рідний край. Тому подружжя залишилось жити в Україні. А1946 ро­ку молода полька народила дівчинку, мою бабусю Катерину, маму моєї мами.

Батьки мого дідуся з російських поміщиків. Після революції 1917 року вся їх­ня родина вирушила до Криму, щоб сісти на пароплав та емігрувати за кордон. Але з якихось причин сім’я залишилась в Криму. Батько мого дідуся одружився з Софією Шереметьєвою, а в 1939 році народився мій дідусь Анатолій. Він дуже мало пам’ятає про своїх батьків, бо його тато загинув у 1942 році на Курській ду­зі, а мати померла в 1947 році. Виховувала мого дідуся його старша сестра. Ставши дорослим, мій дід знайшов усі дані про своїх батьків в архіві.

У 1962 році дідусь Анатолій і бабуся Катерина одружилися, а 1964 року наро­дилася моя матуся Ірина.

Батьки мого тата з Івано-Франківська. Мій дідусь Василь народився 1935 р. Виховували його батько і мачуха. Маму дідуся німці відправили до Німеччини, звідти вона не повернулася…

Бабуся Наталка народилася 1936 року в селянській родині. Одружились бать­ки мого тата в 1960 році, а 1961 року народився мій тато Ігор.

У 1990 році зустрілись і одружились мої батьки – Ігор та Ірина. А в 1994 році народився я. При народженні мені дали ім’я Станіслав на честь старої назви міста Івано-Франківськ. З великим інтересом слухаю, коли моя мама розповідає про своїх дідусів і бабусь, показує фотокартки і листівки. А ще змалку я дуже люблю розглядати і читати старий Кобзар, який їй дістався в спадок від діда Івана. Обожнюю спілкуватися з бабусею Наталкою. Вона шанує і знає всі релі­гійні та народні свята, цікаво про них розповідає. А ще вона дуже смачно готує традиційні страви. На Великдень бабуся розмальовує надзвичайно красиві писанки, навчила і мене. Я з повагою ставлюсь до членів своєї родини. Щасливий, бо маю можливість простежити свій родовід. Сподіваюся, що і мої діти із захопленням слухатимуть розповіді про наших предків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

А родовід – то дерево старе