Як святкують Різдво у моїй сім’ї (за оповіданням М. Коцюбинського “Ялинка”)

Кожен народ має свої звичаї і традиції. Вони виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Багата на них і українська земля. Особливо шанують традиції на західноукраїнських землях. У мене там мешкає бабуся, до якої я люблю їздити відпочи­вати на канікули, особливо на зимові. Чому? Бо саме на цей час припадають різд­вяні свята, які проходять там по-особливому.

Ще вдосвіта бабуся розпалює піч дванадцятьма полінами, бо в Ісуса Христа було дванадцять учнів. А потім починає готувати дванадцять святкових страв. Серед них узвар, варений

горох, квасоля, смажена капуста, риба, вареники, варена або смажена картопля, гриби, гречана каша, заправлена молоком, голубці, коржі з маком та кутя з товченої пшениці.

В той час, як бабуся порається біля печі, дідусь іде оглядати господарство. Уважно оглядає він кожен куточок, кожну тваринку.

Він вважає, що все мертве і живе має зустрічати Святий вечір на своєму міс­ці. У цей вечір, за старою народною традицією, ніщо не повинно бути в чужих руках, позичене чи десь забуте.

Коли заходить сонце, вся родина починає готувати домашній вівтар. Дідусь вносить “дідуха” – гарно сплетений сніп жита. Він є символом урожаю.

Потім вітається до бабусі, ніби вперше її сьогодні бачить.

Перш ніж сідати до столу, дідусь іде надвір із кутею і батогом у руках. Там він закликає мороз до нас у гості, примовляючи: “Морозе, морозе! Іди кутю їсти!”

Вважається, що тим самим він закликає врожай до себе у дім.

Ніхто не сідає до столу, поки не зійде на небі перша зірка. Це та сама зірка, яка за біблійною історією сповістила про народження Ісуса Христа. Побачивши її, бабуся бере з рук дідуся кутю, і починається свята вечеря.






Людина без друзів дерево без коріння.
Як святкують Різдво у моїй сім’ї (за оповіданням М. Коцюбинського “Ялинка”)