Образ Лютова у творчості Бабеля

Дотепер по-справжньому не зрозумілий Лютов — фігура надзвичайно важлива в художній системі Бабеля. Критика 20-х років, та й пізніше, зупинялася в здивуванні перед Лютовим: хто він? Дійсно, багато новел було написано від його особи. Він носив прізвище, під якою жив, діяв, писав і друкувався сам Бабель у газеті «Червоний кавалерист». Цієї людини, Кирила Васильовича Лютова, добре пам’ятали бійці Першої Кінної, з якими письменник і після походу зберігав самі дружні відносини. Може бути, він двійник автора, його ЭГО?

Багато схильні були так і думати. Обвинувачуючи Лютова в індивідуалізмі й прихильності до «етичних норм загальнолюдського гуманізму», презирливо говорячи про його «надкласове» світовідчуванні й бажанні зберегти «інтелігентну добропорядність», вони, по суті, ототожнювали автора з його героєм. Це працювало на перекручування вигляду Бабеля. Звичайно, багато почуттів і інтереси Лютова були дороги авторові «Конармии». Його самітність, його відчуженість, його серце, що содрогается побачивши жорстокості, його прагнення злитися з масою, що грубіше, ніж він, але й победительнее, його цікавість, його зовнішній: вид-все це биографически нагадує Бабеля 1920 року. Дует їхнього голосу-автора й Лютова — організований так, що читач завжди почуває призвук безпосереднього голосу реального автора. Исповедальная інтонація у висловленні від першої особи підсилює ілюзію інтимності, а інтимність сприяє ототожненню оповідача з автором. І вже незрозуміло, хто ж — Лютов або Бабель — говорить про себе: «Я знеміг і, согбенний під могильною короною, пішов уперед, вималивая в долі найпростіше з умінь — уменье вбити людини».

Лютов В «Конармии» тому, імовірно, і носить це прізвище, що багато в чому його світосприймання тотожно світосприйманню Бабеля. Але Бабелеві — авторові щоденників 1920 року. Бабель співчуває Лютову, як може співчувати людина собі колишньому. Однак до себе колишньому автор «Конармии» уже ставиться отчужденно-иронически. Це й створює дистанцію між Лютовим і автором, протистоїть ідеї їхнього ототожнення. Дистанція існує не тільки між Лютовим і автором, але й між Лютовим і конармейцами. Письменник майстерно використав цю дистанцію. У силу його позиції ззовні Лютов бачить конармейцев інакше, чим вони бачать себе. Але й вони бачать його іншим, чим він себе

Їхня власна версія про себе коректується його сприйняттям їхніх учинків — і навпаки Завдяки висвітленню в різних дзеркалі-дзеркалі самовираження, самопізнання, у дзеркалі іншої свідомості,- характери конармейцев і Лютова здобувають обсяг більший, ніж якби кожний з них перебував тільки наодинці зі своїм «я». І одночасно висвечиваются ті їхні сторони, які були б сховані при одним-єдиному джерелі світла. Стає ясним, що поводження конармейцев має різні імпульси. Вони лежать у сфері побутовий, фізіологічної, соціально-історичної, у досвіді багатовікової історії й у ситуації сьогоднішнього дня. Властиво, на аналізі відносин Лютов — конармейци й Лютов — Бабель кінчається звичайно питання про відносини між героями «Конармии» і автором

Але в «Конармии», помітив критик Н. Степанов, є ще одне «діюча особа»: оповідання увесь час «переривається ліричними відступами, «пейзажами», даними в іншому стилістичному плані, або іронією «автора без лапок», як би постійно вартого за оповіданням». Так, у новелі «Цвинтар у Козине» ми ясно чуємо скорботний авторський реквієм: «Об смерть, про користолюбець, про жадібний злодій, отчого ти не пошкодував нас, хоча б один раз?»

Із цим «автором без лапок», що, звичайно, не дорівнює реальному, біографічному авторові, але найбільш близький йому за духом, зв’язаний символічний зміст багатьох новел. На противагу смерті й руйнуванню Бабель повідомляв найвищою цінністю життя. Він не тільки не іронізував над мрією Гедали про «Інтернаціонал добрих людей», але сам тужив за ним. Тому^-те й говорив «автор без лапок»: «Я кружляю по Житомиру й шукаю боязкої зірки», тому-те підкреслював він її невірне світло: «Вона мигає й гасне — боязка зірка»; тому-те й описував крамницю лахмітника, як «коробочку допитливого й важливого хлопчика, з якого вийде…» — хто? Не герой і не мученик, а «професор ботаніки». І коли Гедали говорив: «…я хочу, щоб кожну душу узяли на облік і дали б їй пайок по першій категорії»,- відповідь не випадково пахнула димом і гіркотою: «Його їдять із порохом…- говорив оповідач про Інтернаціонал,- і приправляють кращою кров’ю…»

Подібно многим іншим Бабель сприймав революцію як «перетинання мільйонної первісності» і «могутнього, потужного потоку життя». Але трагічним тлом через всю «Конармию» проходить неможливість злитися, ототожнитися з новою силою. Потрму-то гірка фраза оповідача «Літопис буденних злодіянь тіснить мене невтомно, як порок серця» і сприймалася читачами як стогін, що вирвався з душі самого письменника

Схильний До метафоричности мислення, упевнений у тім, що стиль тримається «зчепленням окремих часток», Бабель написав в одному з оповідань: «И ми почули велику безмовність рубання». Він свідомо зневажив звичними поданнями, де «рубання» не могла бути «великої», зневажив і реальністю, де «рубання» не могла бути «безмовної». Народжений художній образ був його метафорою революції. Бабель любив повторювати виречення: «Сила жадає, і тільки сум угамовує серце». Ця завороженность силою, оказавшаяся потім, в 30-і роки, згубної для його свідомості й долі, у роки, коли йшла робота над «Конармией», виступала як всеохоплюючий інтерес до розкріпачених, вільних, первозданних сил життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Образ Лютова у творчості Бабеля