Короткий переказ “Конармія” І. Бабеля

Бабель прибув у Першу кінну армію як кореспондент газети “Червоний кавалерист”. Якщо уявити собі привілейоване козацтво того років, з якого в основному й складалася конармия, згадати про те, що на службу козаки приходили надовго, на двадцять років, а під час служби не звикли бідувати – забезпечували себе за рахунок цивільного населення, додати до цьому майже поголовний антисемітизм серед донських козаків, то легко зрозуміти, у яке пекельне оточення потрапив молодий єврейський інтелігент, безглуздий цивільний в окулярах, що не вміє

навіть їздити верхи.

Треба сказати, що багато вчинків Бабеля виглядають загадковими з погляду сьогоднішнього дня. Уже по “Одеських оповіданнях” ясно, що дитинство в нього було важким, небагатим, що він встиг постраждати від антисемітизму під час погромів. Може, це змусило його повірити у фальшиві ідеали більшовицької революції й розтратитися в продотрядах, у чека, в армії. Наївний, чутливий хлопчик серед зграї грабіжників, убивць!

Та і як ще можна назвати продотряди, що відбирають у населення хліб, конармию, про яку сам письменник говорить: “На селі стогін коштує. Кінноти труїть хліб і міняє коней”! Про надзвичайну

комісію, матері лиховісного КДБ, можна й не згадувати. Адже чекісти служили не народу, а партії більшовиків, партії, що по-бандитски захопила владу і яка правила по-диктаторски.

Який же історичне тло подій, описаних в “Конармии”? Такий, якої він і був у реальності. Рада народних комісарів направляє кінну армію на столицю Польщі для відновлення довоєнних границь Росії. Похід провалюється, Західну Україну й Бессарабію ділять Польща й Румунія. Але Бабель – поет дріб’язків, він через незначні деталі, декількома фразами здатний намалювати трагедію або комедію. А “дріб’язку” у конармии сумні. Це нескінченне насильство, свавілля командирів, постійне хамство, шалене звірство, що воинствует неуцтво

“Бійці дрімали у високих сідлах. Пісня дзюрчала, як пересихающий струмок. Дивовижні трупи валялися на тисячолітніх курганах. Мужики в білих сорочках ламали шапки перед нами”. Один абзац, а стільки сказано!

Є настрій, є географія місцевості, є утома бій новий після важкого переходу, їх пересохлі від жари ковтки, є жах мужиків, про всякий випадок надевших смертні (білі) сорочки.”Як швидко знищили людини, принизили, зробили некрасивим”. Виходить, бачить все це він не тільки очами письменника, але й осмислює що відбувається. Може, він, як і мільйони обдурених, що повірили в ірреальне, уважає, що братовбивство виправдано? Може, він саме в такій формі уявляє собі дорогу до світлого майбутнього?

У братів Стругацких у книзі “Град приречений” є така фраза: “…Що таке особистість? Суспільна одиниця! Нуль без палички. Не про одиниці мовлення, а про суспільне благо. В ім’я суспільного блага ми повинні прийняти на свою старозавітну совість будь-які ваги, порушити будь-які писані й неписані закони. У нас один закон: суспільне благо”.

Здається, що такими ж принципами керувався комуніст Бабель. І, стисши зуби, уявляв себе лікарем-хірургом, що, видавлюючи гнійники, відтинаючи гангренозні кінцівки, лікує суспільство. Він служив високим партійним ідеалам. І партія “віддячила” його!

В “Конармии”, написавши яку він одночасно підписав собі вирок, лише відтягнутий у часі, є таке речення: “Ми представляли мир, що як цвіте сад, по якому гуляють гарні жінки й коні”. Ємність цього речення колосальна: так і бачиш молодих, майже пацанів, бійців конармии, що відпочивають після бою й мріють зовсім про деякому – омире.

Але мир – це не тільки відсутність війни. Це ще й вся земна куля, тому що вони борються за перемогу більшовизму в усьому світі. І в цьому світі скрізь цвітуть сади, багато гарних жінок і обов’язково – коня. Вони ж – червоні кіннотники!

Оповідання ведеться від імені Кирила Васильовича Лютова, що говорить про себе: “Я закінчив юридичний факультет і належу до так званих інтелігентних людей”. Лютов глибоко самотній. Він, освічена людина, що знає мови, наділений почуттям прекрасного, попадає в середовище, у якій “ріжуть за окуляри”. Його не хочуть приймати, поки він не зробить убивство (нехай це вбивство гусака, але для інтелігента воно – трагедія). Тільки після розправи з гусаком Лютов зливається з масою червоноармійців, що сказали про нього: “Хлопець нам підходящий”. Але це лише видимість. Він однаково чужий серед них. Він не може змусити себе отрешиться від заповідей моралі. Опоганення церков, насильство над жінками, жорстокість стосовно полонених – все це болем озивається в його душі. Він ніколи не перетвориться в один з них, не стане точно таким, як Василь Курдюків, що холоднокровно описав убивство власного батька, або Афонька Виду, що безтрепетно застрелив пораненого Долгушова. Щоб поводитися, як ці люди, треба так само мало знати й не мати поняття про моральний закон

Лютов не єдиний інтелігент в “Конармии”. Борючись у Польщі, герої книги постійно зіштовхуються з місцевим населенням – поляками і євреями. Єврейська культура особливо багато значить для Бабеля, що знало її з дитинства. Більшість євреїв, зображених в “Конармии”, утворені, що оберігають свою культуру й традиції люди. Наприклад, в оповіданні “Гедали” ми бачимо людини, що ні в яких обставинах не може відмовитися від своїх національних традицій: “Революція – скажемо їй “так”, але хіба суботі ми скажемо “ні”?”

Але й він, одухотворений Гедали, змушений під час війни торгувати на ринку крейдою, синькою й гнотами. Революція не принесла йому й іншим євреям нічого, крім нових лих: “И от ми всі, учені люди, ми падаємо на особу й кричимо на голос: горі нам, де солодка революція?..”

Отже, ми бачимо, що громадянська війна далека інтелігентній людині. Це царство дикості, руйнування культури – і росіянці, і польської, і єврейської. Як урятувати свої духовні цінності в хаосі революції й братовбивчої війни? Один зі шляхів збереження культури знайшла інтелігентна людина Исаак Бабель, написавши про усім, що побачив, чесну й гуманну книгу.






Як відшукати свій шлях у житті твір.
Короткий переказ “Конармія” І. Бабеля