Образ України у творчості Т. Шевченка

Тарас Шевченко – вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші “Садок вишневий коло хати”. Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії “Хіба самому написать…” він ставить такі проблеми:

Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?

Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи...

в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч “крихітку землі із-за Дніпра”. Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:

Може, ще я подивлюся
На мою Україну… –

Писав Т. Шевченко в поезії “Лічу в неволі дні і ночі…”
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:

Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.

Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії “Заповіт” автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії “Тим неситим очам” Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ України у творчості Т. Шевченка