Значення художньої деталі у розкритті характерів чеховських героїв (за оповіданнями “Хамелеон”, “Товстий і тонний”, “Зловмисник”)
А. Чехов (1860-1908) – один із найвидатніших письменників Росії був блискучим майстром коротких оповідань, які вирізнялися глибиною та художньою силою. Неабияку роль у розкритті характерів чеховських героїв, таких неповторних у своїй індивідуальності, відіграє художня деталь.
В оповіданні “Хамелеон” поліцейський наглядач Очумєлов йде базарною площею “у новій шинелі і з-клуночком в руці”, а за ним ступає рудий городовий “з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу”. І читачеві відразу зрозуміло, що блюститель порядку
Або ось інша деталь. На початку оповідання, коли покусаний Хрюкін
Герой оповідання “Зловмисник”, Денис Григор’єв, звинувачується в навмисному пошкодженні залізничної колії. Залізничний сторож затримав його “за відкручуванням гайки, якою рейки прикріплюються до шпал”. Мужик не заперечує цього факту, але ніяк не візьме до тями, в чому ж його вина. Адже він лише гайку відкрутив, яка йому конче потрібна на грузило: “Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то… тьху! гайка!” Тим більше, що “вже скільки років усім селом” мужики гайки викручують, але роблять це, за словами Дениса, з розумінням: “Ми ж не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо”. Григор’єва здивували слова слідчого про те, що його зараз відведуть до тюрми: “Якби було за що, пішов би, а то так… з доброго дива… За що? І не крав, здається, і не бився…” Майже в кожній фразі Дениса Григор’єва звучить слово “розумію”, хоча весь діалог затриманого зі слідчим демонструє дурість мужика.
В оповіданні “Товстий і тонкий” Чехов описує зустріч двох шкільних приятелів. Уже за першим описом героїв читач здогадується про стан у суспільстві кожного з них. “Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем”. “Тонкий щойно вийшов із вагона і був нав’ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею”. Приятелі тричі поцілувалися, обидва були приємно здивовані. Але радість тонкого тривала недовго: як тільки він дізнався, що товстий дослужився до високого чину таємного радника, то “раптом зблід, скам’янів, але скоро обличчя його скривила широченна посмішка”. “Сам він зіщулився, згорбився, звузився…” “Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились”. Змінився і тон його мови. Замість радісного: “Мишо! Любий мій!” зазвучали принизливі нотки: “Милостива увага вашого превосходительства…” Так Чехов всього кількома реченнями зумів змалювати характер людини, яка над усе цінує в іншому стан у суспільстві.
Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань Чехова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери створені однією людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла розгледіти, запам’ятати, а потім втілити навіки в художні образи всі ці жести, посмішки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й радощі людства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)