Роль художньої деталі в новелі «Зав’язь»

Григір Тютюнник – великий майстер художньої деталі. Він один з небагатьох міг тонко відчувати й виражати реальну дійсність через окреме слово, речення, образ. Цей засіб письменник вдало використовує в новелі «Зав’язь». Оповідання на кілька сторінок, а здається, що ми прочитали цілу поему про кохання, побачили життя всього села, встигли полюбити героїв.

Характери головних героїв – Миколи, діда Лавріна і Соні – виписані з надзвичайною виразністю, лаконізмом і тим тютюнниківським гумором, який зігріває душу. Ні онук, ні дід за словом

у кишеню не лізуть. Ця риса притаманна українському характерові. Насмішки діда над онуком не від злоби, це щось подібне до тренування – підготовки хлопця до життя і спогад про свою молодість. Слово в нього яскраве й колоритне. Ось як дід характеризує онукову кохану: «То дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять…».

Зародження кохання Миколки й Соні відбувається на тлі пробудження природи – приходу весни. У народній творчості цій порі року надасться особливе значення. Адже це пробудження всього живого після зимового згасання, що приносить людині довгождану радість, красу оновлення. Це глибоке, чисте почуття

асоціюється із зав’яззю, що тільки проклюнулася. До речі, сам заголовок твору містить у собі багато символічного: зав’язь першого юнацького почуття, яке народжується у благословенний час цвітіння саду і появи зав’язі – майбутнього плоду.

Згадаймо ще й таку виразну художню деталь – «листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь». Її письменник вживає після того, коли стає зрозумілим, що Миколка і Соня кохають одне одного.

Пейзаж створює відповідний настрій. Ця деталь повториться ще раз, уже в самому кінці, коли Миколка прийде додому і почує дідові слова: «Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав’язь». Тут певний підтекст: зав’язь є, але ще треба боротись, аби вона не пропала.

Чи пронесуть своє кохання, як першу зав’язь, чистим і великим через усе життя Соня і Миколка, чи не зміліють їхні душі і серця в життєвому вирі? Віримо, що пронесуть, бо стверджує це і Григір Тютюнник, і Миколка: «Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п’ятірнями сякого-такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сомин садок».

У талановитого майстра художня деталь багата асоціаціями, внутрішнім психологічним, філософським змістом. Завдяки їй перед нами постають яскраві, викінчені образи, відчувається світосприйняття письменника, який вчить нас завжди помічати навколо себе суттєве, а також завжди пам’ятати про вічні моральні істини.






Сутність перевтілення за кафкою.
Роль художньої деталі в новелі «Зав’язь»