Жанр науково-фантастичного роману у творчості Толстого

В 1925 році Толстої знову звернувся до жанру науково-фантастичного роману й написав “Гіперболоїд інженера Гаріна”. Прагнення промислових магнатів до світового панування й перемога революційних сил, досягнута в жорстокій боротьбі, показані в яркою й захоплюючою детективною формою. До цього добутку письменник вертався згодом неодноразово, від видання до видання поліпшуючи його. Навіть випадне порівняння “Аелити” і “Гіперболоїда” показує, як багато значили для письменника два роки життя в Радянському Союзі. І в тім і в іншому

романі мова йде про повстання пригноблених проти фашистської диктатури. Але в “Аелите” це повстання зображене як стихійний вибух, що протікає фактично без керівництва, хоча в повсталих і є свій вождь – Гір (до речі, даний марсіанин дуже змахує на цілком земного лідера есеро-меншовицької користі). Допомогти повсталої організуватися не можуть ні вчений Лось, нн учасник громадянської війни Гусєв, сам являющийся скоріше лихим рубакою, чим свідомим бійцем революції. В “Гіперболоїді” же повстання підготовлене й розвивається за строгим планом, розробленому керівництвом, на чолі якого коштує розумний і свідомий борець
– більшовик Шельга. Зіткнення двох характерів, двох ідеологій – індивідуаліста й колективіста, фашиста й комуніста – становить ідейний стрижень гостросюжетної й міцно зробленої книги

Спочатку може здатися, начебто “Гіперболоїд інженера Гаріна” – роман, що оповідає про те, як у боротьбі за винахід геніального інженера Гаріна зіштовхуються два табори. Представником одного є американський мільярдер Роллинг, представником іншого – російський комуніст Шельга. Однак таке обмежене тлумачення сюжету й конфлікту книги примітивно й невірно по істоті

Насамперед з’ясовується, що Гарін – зовсім не геніальний учений. “Пожиратель чужих ідей”, – так характеризує його винахідник Манцев, розповідаючи про те, що нові ідеї – гіперболоїд, необмежений видобуток золота в Оливиновом поясі, проект глибокого буравлення, навіть вибір острова в Тихому океані (Гарін називає його Золотим островом), де легше всього пробити шахту крізь земну кору, – все це належить йому, Манцеву. “Весь Гарін вигаданий мною… Без мене з нього вийшов би просто дрібний шахрай”.

И все-таки Гарін розумний і талановитий, але талант його особливий. “Я організатор”, – говорить він про себе, і це головне. Він уміє домогтися багато чого, він може організувати справу, у його силах змусити людей виконувати те, що потрібно йому. Він по-своєму чарівний і, знаючи про це, пускає своя чарівність у хід тоді, коли йому це вигідно.

У результаті той же Манцев заживо гниє в тайзі, щоб перевірити свою ідею про Оливиновом пояс і скласти для Гаріна проект шахти. Інженери Тиклинский, Пьянков-Питкевич, Ленуар працюють на Гаріна, винаходячи горючі матеріали для гіперболоїда, – і кожний з них гине, причому двох Гарін підставляє вбивцям замість себе, а третього вбиває сам. Зоя Монроз, коханка й секретарка мільярдера Роллинга, стає коханкою й помічницею Гаріна. Роллинг під страхом смерті віддає Гаріну мільйони на здійснення його ідей. Навіть Шельгу Гарін неодноразово ставить у таке положення, що той фактично змушений надходити так, як потрібно Гаріну

Навколо гіперболоїда розгортається боротьба, і роман обростає всіма деталями детективного оповідання: загадкові вбивства, дивні трупи, карний розшук, стрілянина, шпигуни, перевдягання, двійники Гаріна, паризька богема, шикарні жінки й бандити, піратське судно у відкритому морі… Все це тримає читача в безперестанній напрузі. Однак роман далеко виходить за рамки звичайного детектива, оскільки головний інтерес для письменника представляла не собитийная сторона, а характери персонажів, особливо Гаріна

Спочатку Гарін, що легко обводить навколо пальця своїх супротивників, представляється людиною розумним, упевненим у собі, сміливим, але не зовсім зрозумілим. Співробітникові карного розшуку Шельге ясно, що це – не пересічний злочинець, а винахідник таємничого апарата, що посилає теплові промені, для яких не існує перешкод і які можуть бути рівною мірою використані для будівництва шахт і для знищення людей. Але чому в Радянській Росії він працює над апаратом поодинці, таємно, а закордонні шпигуни намагаються вбити його й викрасти апарат? І чому від цих агентів, що прибувають з-за кордону від Роллинга, він біжить за кордон, у Париж, де перебуває Рол-Линг?

Характер Гаріна, його плани розкриваються перед читачем не відразу. У трьох найбільш важливих, “вузлових” розмовах – з Ленуаром, Шельгой, Роллингом – задуми його висвітлюються всі новим світлом, таємне сутність інженера-авантюриста усе більше проясняється

“…Єдина річ на світі, що я хочу всіма печінками, – говорить Гарін Ленуару, – це влада… Не яка-небудь королівська, імператорська, – дрібно, пішло, нудно. Ні, влада абсолютна… Щоб панувати – потрібно золото. Щоб панувати, як я хочу, потрібно золота більше, ніж у всіх індустріальних, біржових і інших королів разом узятих…”

У запаморочливо хитромудрій і смертельно небезпечній сутичці з Роллингом Гарін добуває першу сотню мільйонів доларів на здійснення своїх планів. А щоб Роллингу легше було “віддати” гроші, Гарін підриває конкуруючі з американським капіталом германські анілінові заводи, не зупиняючись перед убивством тисяч людей. Втім, тисячі життів – це дріб’язок, дрібниці в порівнянні з тим, що задумав Гарін. Внутрішній зміст його вчинків, його прагнення до влади, відкривається в другому “вузловому” розмові – із Шельгой:

“Я опановую всією повнотою влади на землі. Жодна труба не задимить без мого наказу, жоден корабель не вийде з гавані, жоден молоток не стукне. Усе підпорядковано, – аж до права дихати, – центру. У центрі – я. Мені належить усе… Потім я відбираю “першу тисячу”, – скажемо, це буде що-небудь біля двох-трьох мільйонів пар. Це патриції. Вони віддаються вищим насолодам і творчості… Потім ми встановимо, скільки потрібно робітників рук для повного обслуговування культури. Тут також зробимо відбір. Цих назвемо для ввічливості – трудовиками… Вони не збунтуються, ні, дорогий товариш. Можливість революцій буде винищена в корені. Кожному трудовикові після класифікації й перед видачею трудової книжки буде зроблена маленька операція. Зовсім непомітно, під ненавмисним наркозом… Невеликий прокол крізь черепну кістку. Ну, просто закружилася голова, – опам’ятався, і він уже раб. І, нарешті, окрему групу ми ізолюємо де-небудь на прекрасному острові винятково для розмноження. Все інше прийде забрати через непотрібність. От вам структура майбутнього людства по Петру Гаріну…”

“Фашистський утопізм”, – відповідає Шельга. Гарін боляче зачеплений цим визначенням, але заперечує лише проти другого слова: “Не утопія, – от у чому весь курйоз”, – ас першим він фактично згодний і сам указує на зв’язок своєї теорії із практикою імперіалізму: “Роллинг і всі Роллинги на світі наосліп роблять те, що я розвиваю в закінчену й чітку програму”.

Перемігши одного мільярдера, Гарін вступає в конфлікт із іншими роллингами – імперіалістичною Америкою. Він виграє військову сутичку – палить американський флот, посланий для знищення Золотого острова, – і, нарешті, розкриває всі карти в розмові з Роллингом, якого він нехтує, але який йому необхідний:

“Я – організатор. Я перебудовую всіма вашими великоваговими, набитими найдурнішими забобонами, капіталістичну систему. Зрозуміло? Якщо я не зроблю цього, комуністи вас з’їдять із маслечком і ще сплюнуть не без задоволення. Комунізм – це те єдине в житті, що я ненавиджу…” І самовдоволено порівнює себе із главою італійських фашистів: “Ну, що, брат, а Муссоліні який-небудь – щеня…”

Гарін улаштовує “трохи гарячих денечков” західному миру. Його кораблі везуть в Америку бруски із золота – по двох з половиною долара за кілограм, починається золота лихоманка, загальна паніка

“Чого він домагається? Хоче бути диктатором? – міркують промислові й фінансові королі. – Будь ласка, якщо ти сама багата людина на світі. Зрештою нам і самим цей демократичний лад набрид гірше маргарину… У країні неподобство, розбій, безладдя, нісенітниця, – право, вуж краще нехай править країною диктатор, вождь із вовчою хваткою”.

Гарін – диктатор. І отут починається щось не передбачене їм раніше: він виявляється обплутаним по руках і ногам невидимими ланцюгами етикету, законом “пристойного поводження” того суспільства, суттю якого є принцип “людин людині – вовк”, святенницькою мораллю старого миру. Цим незримим путам доводиться “підкорятися й тримати вухо востро”. Гарін підкорив капіталістичний мир – і Гарін переможений цим миром

Душу авантюриста й організатора нудиться: “Жахнути мир, опанувати підземним океаном золота, домогтися влади світовий, – всі тільки потім, щоб потрапити в пастку філістерської скучнейшей життя… Видавай декрети, виламуйся під велику людину, будь пристойним у всіх відносинах…”






Релігійні мотиви в поезії богдана-ігоря антонича.
Жанр науково-фантастичного роману у творчості Толстого