Стендаль – основоположник французького реалізму. Стендаль і романтизм

Видатний письменник Анрі Марі Бейль, відомий більше під псевдонімом Фредерік Стендаль (1783-1842), вважається основоположником французького реалізму. Саме з ним пов’язують переміщення “центру естетичної ваги” в літературі XІX сголіття від романтизму до реалізму. В чому ж полягає художнє новаторство Стендаля? Він сміливо пішов проти течії: тоді, в першій половині XІX століття, романтизм відзначав свою перемогу над класицизмом. Звичайно, слово “перемога” тут вжито умовно, адже класицистичні твори сприймаються і сьогодні. Але романтизм

визначав тоді художнє обличчя епохи, саме його принципи – “незвичайний (надзвичайний) герой у незвичайних (надзвичайних) обставинах” – панували тоді. В моді були таємничі, нереальні герої, ніколи ніким не бачені пейзажі й люди тощо. І раптом – реальний опис реального життя, протікання дії навіть не в Парижі, а в провінції. Хіба цо література, мистецтво? Але геній тому й геній, що вміє плисти проти і течії. Стендаль довів, що й опис реального повсякденного життя, справжніх людських почуттів можна піднести до рівня мистецтва. Зараз це не потребує доказів, а тоді було безумовним новаторством, тим більше, що письменник
поклав у основу свого творчого методу майже математичні

Способи аналізу таких “нематематичних” понять, як людські розум і душа. За Стендалем, письменник – не самітник-ворожбит, а “історик і політик” у тому сенсі, що за його творами можна вивчати історію люпини і суспільства на певному етапі її розвитку. Одне з гасел Стендаля – письменник повинен переводити “мову пристрастей на мову математики”, підкоряючись “залізним законам реального світу”. Саме тому в творах

Стендаля знаходимо історизм у підході до особистості (Жульєн Сорель – ні і саме своєї доби, якби він жив, скажімо, за Наполеона – то його доля і склалася б інакше, бо кожен час має свої закони). Саме тому підзаголовок до роману “Червоне і чорне” – “Хроніка XІX століття” – уявляються вмотивованим. Саме тому за творами Бальзака, який щодо реалістичної манери зображення життя пішов шляхом Стендаля, Марксові, як він сам зізнався, вивчати історію і… економіку (!) Франції було краще, ніж за науковими історичними і економічними роботами, а сам Бальзак називав себе “доктором суспільннх наук”.

Та не можна сказати, що в творах Стендаля не залишилося й слідів романтизму. Згадаймо те саме “Червоне і чорне”: по-романтичному палаючі очі Жульєна Сореля; по-романтичному фатальна помста (“аббатик ” стріляє в свою колишню коханку не де-небудь, а саме в Божом храмі); по-романтичному обставлене поховання Матильдою де ла Моль підтятої голови свого коханця. Отже взаємини Стендаля і романтизму не можна спрощувати: мовляв письменник повністю відкинув принципи романтизму, прийнявши натомність суто реалістичні засади творчості суміщення елементів цих провідних напрямів мистецтва XІX століття, особливості індивідуального стилю (зокрема ті, про які йшлосявище) і становлять суть художньо-естетичного явища, яке в літературознавстві одержало назву “реалізм Стендаля”.






Пісня у моєму житті.
Стендаль – основоположник французького реалізму. Стендаль і романтизм