Ярославна – образ жінки-патріотки у “Слові о полку Ігоревім”

Що може бути краще за кохання, за вірність? Нічого. Тому і від образу Ярославни зі “Слова о полку Ігоревім” віє внутрішньою красою, яка зачудовує нас своєю цілісністю та глибиною. У цій жінці поєдналося велике почуття до коханого з великою любов’ю до рідної землі. І здається, що Ярославна – уся руська земля, яка плаче за своїми синами.

Десь на Дунаї, мов “та чайка-жалібниця”, стогне Ярославна, чекаючи свого чоловіка. А її чоловік – то великий князь Ігор, що його взято у полон половцями. Як важко доводиться цій нещасній жінці,

котра навіть не знає, чи живий її “лада”! І ллються сльози болю, відчаю, тужливі сльози великої любові. Плаче Ярославна, а в її плачеві чутно голоси усіх жінок, чоловіки яких склали голови у чужій стороні або опинилися у полоні. Плач Ярославни у Путивлі не просто звернення дружини до чоловіка, це уособлена Русь, яка кличе до себе своїх захисників. І вона оплакує Ігоря не лише як чоловіка, а й як захисника батьківщини, що зазнав поразки у битві з ворогами. Людяність і щирість почуттів Ярославни виражається у тричленній формі звертання. Вона звертається до трьох сил природи. Вітрові Ярославна докоряє за те, що віяв хиновськими
стрілами на воїнів її чоловіка (під час битви вітер віяв з боку половців): “Чому мечеш хиновські стріли на воїнів мого лади?” У Дніпра-Славути вона просить при-леяіяти на своїх хвилях її чоловіка: “Взлілей. господине, мою ладу до мене, аби не слала до нього сльоз на море рано”. На сонце Ярославна скаржиться за те, що мучило спрагою руських воїнів під час битви у безводному степу: “Чому, господине, простер гарячі свої лучі на воїнів лади?..” Плаче Ярославна, щоб умилостивити природу, щоб почула вона той стогін, що йде по усіх руських землях. Не може ця вірна жінка-патрютка стерпіти кривду, яка йде від нападників-половшв. І її плач, її безсмертні слова – це і жіноча туга, і тяжке звинувачення силам природи, які. замість того щоб допомагати руським воїнам, намагалися їх згубити.

Автор “Слова” створив безсмертний образ руської жінки з такою поетичною силою, що невеликий за обсягом “Плач Ярославни” став шедевром світової літератури. У плачі-замовлянні стільки поетичних почуттів, стільки діяльного кохання та щирої відданості, стільки міститься в зверненнях до вітру, Дніпра-Славути, до сонпя живих натяків на реальне становище воїнів під час тяжкої битви й після неї, що не залишились байдужими навіть сили природи! І пе допомогло визволити з полону князя Ігоря. Принаймні так вважав автор і так гадали його сучасники.

Ярославна – образ ідеальної руської жінки, жінки-патріотки, він живе й досі у наших серпях. Живе, як нагадування про велике кохання, про бездоганну вірність, про любов до рідної землі. Ярославна – це символ Руської землі, яка тужить за своїми захисниками, а її плач – не тільки поетичне творіння, а й реальне замовляння. Я вірю, що ще довгі-довгі роки вона буде взірцем вірності і любові для прийдешніх поколінь.






Написати відгук на літературний твір.
Ярославна – образ жінки-патріотки у “Слові о полку Ігоревім”