Який сенс мандрівки Енея до царства мертвих?

Одіссей іде до Аїда, щоб дізнатись про свою долю. Доля ж Енея вже визначена. Він тільки має утвердитись у прагненні невідступно слідувати визначеному. Цікаві слова Йосипа Бродського, який писав про Вергілія, що “його спроба пояснити світ була настільки досконалою, що змусила його спуститись до пекла. Описи його дивно переконливі, оскільки вони не зв’язані ні з якою схоластичною доктриною. Безумовно, пророцтво, яке робить батько Енея Анхіс, липове: воно не сягає далі життєвих рамок самого поета. Вергілій просто переспівує відоме минуле

у хвалебному ключі. І все ж гордість за майбутнє Риму, яка лунає у голосі старця, не просто гордість поета за діяння Риму. У цих словах відчувається надія язичника, яка, слід визнати, набагато менше сповнена егоцентризму й більш відчутна, ніж сподівання християнина”.

Дослідник В. Топоров вважає, що “й після смерті батька Еней потребує спілкування з ним, потребує його порад і уроків його життєвого досвіду, того далеко бачення, яке було відкрите йому в іншому світі. Біля могили батька, перед тим як поринути в останнє випробування морського шляху, Еней – з Іулом, і він звертається до батька з привітанням, жалкуючи,

що тому вже не доведеться побачити Італії… Між минулим (Троя) і майбутнім (Рим і шлях до нього – Еней, Асканій, Ромул, Марцелл), коли перше говорить про друге, розвертаючи перед Енеєм його грандіозну перспективу, між батьком Енея і його, Енея, сином – сам Еней, й саме у цьому “проміжному” місці, що виявляється найпотрібнішим і головним у цій перспективі, вперше відкривається Енеєві його загальний надособистісний обов’язок, виконати який повинен саме він, Еней, особисто…

У цьому служінні подвигу Еней стирає своє особисте до його втілення у надособистісному, майже анонімному, яке й залишається головним змістом і сенсом його життя”.

Еней бачить ріку забуття Лету, “а кругом понад нею тьми незчисленних племен і народів літали”. Енеєві Анхіс пояснює, що “це душі, яким присудила Доля утілитись ще раз, вони із Летейської річки воду безжурності п’ють, і в ній забуття довговічне. їх ось тобі показати, і з ними тебе ознайомить я вже віддавна бажав, і вичислить рідних потомків, щоб ти зі мною ще дужче радів, що в Італчо трапив”. Еней’ще не може повірити. І тоді вус тами Анхіса Вергілій подає уяву про колообіг душ у статі відповідно до розуміння за античних часів:

“Перше, що небо, і землю, і водні простори, і світлу Місячну кулю, й титанську зорю унутрі оживляє – Дух, а розум проймає всі того громаддя частини, Рух і життя їм дає, сполучившись з тим тілом великим. Звідси. й рід людський пішов, і тваринний, і птахи небесні, Й моря потвори, що їх виводить глибінь мармурова. Сила життя в них огненна, і первопочин їх небесний, Зародків тих, якщо тільки на них не тяжіє шкідливе Тіло й частини землі не притуплять і смертні суглоби… По смерті тут кожен кару належну відбуде… Доки аж довгий наш день, коли круг свій віки вже обійдуть, Плям не очистить, що в нас повростали, й не лишиться чистий Дух з нас, ефірний, вогонь із небесного персня. А душі Тих, хто над тисячу років так колесо далі котили, Бог викликає над річку Летейську в великій громаді, З тою, природно, метою, щоби, про минуле забувши, Знов захотіли заглянуть в цей світ, у тіло вернутись”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Який сенс мандрівки Енея до царства мертвих?