Еней – “хлопець хоть куди козак” (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)

Як же треба любити свій український народ, його побут, звичаї, національні традиції, мову, щоб створити такий “самобутній і глибоко національний твір” як поема “Енеїда”.

У творі (як зазначив І. Франко) “скільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини, що його “Енеїда”… і до цього часу не втратила своєї чарівності”.

У чому ж оригінальність і самобутність поеми? Саме у сатирично-гумористичному змалюванні образів, у зображенні картин потойбічного життя, народних звичаїв. –

Як живі постають

перед нами Еней і ватага троянців. Овіяні вітрами далеких морських походів, засмаглі на сонці, міцні як дуби, сильні і ставні, вони нагадують нам козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

І хоч їх життя і побут подані через призму гумористичного видіння в жартівливому тоні, ми захоплюємось їхньою силою, відвагою, хоробрістю, дотепністю, товариською щирістю і особливо їхнім ватажком Енеєм, який є типовим представником запорозького козацтва.

На початку твору троянський царевич Еней очолив утікачів із Трої і поплив шукати нових берегів. На це здатна тільки людина смілива,

відчайдушна, завзята. А оскільки

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак,

То йому троянці і ввірили своє життя.

Коли молодим, статним, красивим троянцям не загрожує небезпека, то вони на чолі з Енеєм п’ють, гуляють, бенкетують.

Еней здається нам легковажним, відчайдушним, безжурним. Він завзято “садить гайдука”, купається в бразі, вміє бісики пускать”, зводить з розуму Дідону. Так триває два роки. Але коли Меркурій (за наказом Зевса) нагадує Енею про обов’язок, він одразу ж тікає з Карфагена.

Разом із троянцями він прибуває на острів Сицилію і гостює там. Справляє поминки по батькові. Знову ігрища, музики, танці, кулачні бої. Та підпал флоту засмучує Енея. І він, виконуючи наказ батька, залишає Сицилію (перед цим відвідавши пекло). Під час подальшої подорожі Еней уже зібраний, розсудливий, відважний, хоробрий, величний і мудрий. Він вболіває за свою ватагу. Як дипломат звертається до своїх покровителів-богів по допомогу. Успішно минає заклятий острів і прибуває на Латинську землю, де змушує троянців вчити латинську мову.

Аркадському цареві Евандру він каже про себе: “Я кошовий Еней троянець”. Як ватажок Еней “знає воєнне ремесло”, дбає про своє військо.

Його троянці – це хоробрі воїни, що виявляють свою доблесть на полі бою, це патріоти, готові до останньої краплі крові свою свободу боронить.

Еней же в двобої перемагає Турна і стає царем.

В образі Енея та його друзів-троянців І. Котляревський майстерно і з захопленням змалював відчайдушність і хоробрість козацького війська.






Мої роздуми над прочитаним твором мартин боруля.
Еней – “хлопець хоть куди козак” (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)