Яке значення має образ Фірса в п’єсі Вишневий сад?
Божевільного років згаслі веселощі Мені важко, як неясне похмілля. Але, як вино, сум минулих днів У моїй душі чим старе, тим сильней. О. С. Пушкін У роботах літературознавців найчастіше представлене тлумачення “Вишневого саду” з історичної або соціальної крапок зору Тема п’єси визначається так: Чехов показує минуле, сьогодення й майбутнє Росії. Відповідно до цих епох у п’єсі є власники садиби (вони розоряються, демонструючи при цьому доконану безпорадність), є новий хазяїн життя (енергійний, заповзятливий купець), є представники молодого
Ідея п’єси – в оцінці автором сучасного стану Росії. Очевидно, що Чехов розуміє неминучість кінця помісного дворянства (Гаева й Раневской), смутно стежить за діяльністю буржуазних ділків (Лопахина), але з надією дивиться в майбутнє Росії, що зв’язує з новими людьми (Петей Трофимовим і Анею), що відрізняються й від колишніх, і від теперішніх власників вишневого саду. Ці молоді люди мріють насадити новий сад на місці старого, погубленого Лопахиним заради баришів Так в останній комедії Чехова проявляється історичний оптимізм, якого не було в його
Здається, що відношення драматурга до своїх героїв більше складне, чим однозначний осуд або співчуття. Взяти, приміром, образ камердинера Фірса. Цей герой, звичайно, ставиться до России, що йде, тому що більше п’ятдесятьох років служить вірою й правдою хазяям вишневого саду, пам’ятає ще дідуся Гаева й Раневской. Не тільки за віком, але й по переконаннях він прихильник старих порядків, старого укладу життя. Чудово, що герой, схожий на Фірса, уже зображувався в російській літературі – це двірський Іпат, лакей князя Качатина з поеми Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре” (гл.
“Мізинок”). Іпат після оголошення “Маніфесту” відмовився від особистої волі й побажав, як і колись, служити своїм панам-князям. Фірс називає скасування кріпосного права “нещастям” і розповідає, що в 1861 році “не погодився на волю, залишився при панах” (ІІ). Іпат зі слізьми розчулення згадує про звички пана-кріпосника: як молодий князь Утятин впрягав Іпата у свій візок замість коня або купав його в зимовій ріці. І Фірс із розчуленням згадує самодурство покійного пана, що загордився себе лікарем і всіх хворих лікував сургучем.
Старий слуга свято вірить у ці ліки й уважає, що саме завдяки сургучу живе так довго (ІІІ). Однак холопство Іпата викликає сатиричне осміяння в некрасовской поемі, а поводження Фірса – спокійне авторське розуміння в чеховській п’єсі. Рабська психологія з’єднується в старому зі зворушливою прихильністю до панам. Фірс щиро плаче при зустрічі з Раневской (І), що не бачив п’ять років, старанно продовжує обслуговувати п’ятдесятилітнього “дитини” Гаева. Старий сокрушенно зауважує йому: “Знову не ті брючки надягли.
І що мені з вами робити! ” (І). Навіть коли його забувають і він залишається вмирати в замкненому на зиму будинку, він хвилюється за хазяїна: “А Леонід Андрійович, мабуть, шуби не надяг, у пальто поїхав… я-те не подивився… Молодо-зелено!
” (ІV). Проживши все життя в маєтку, він печеться про престиж будинку й добрій славі хазяїв. На безглуздому балі, затіяному Раневской у день торгів, він з останніх сил, але як покладено обслуговує гостей.
Коли Раневская відправляє його відпочивати, Фірс із усмішкою відповідає: “Я піду спати, а без мене отут хто подасть, хто розпорядиться? Один на весь будинок” (ІІІ). І він правий, тому що Яша безтурботно розгулює по кімнатах, а Дуняша танцює з гістьми.
Старий слуга навіть ображається за своїх нинішніх панів, які не чету колишнім: “Колись у нас на балах танцювали генерали, барони, адмірали, а тепер посилаємо за поштовим чиновником і начальником станції, та й ті не в охотку йдуть” (ІІІ). Поруч із Фірсом у п’єсі показаний слуга новітнього часу – Яша, дурний і самовдоволений хлопець Він побував у Парижу й, вкусив принадностей європейської цивілізації, початків нехтувати свою батьківщину й соромиться свого селянського походження. Яша звертається із проханням до Раневской, щоб вона знову взяла його із собою в Париж, і скаржиться: “Тут мені залишатися позитивно неможливо.
Що ж там говорити, ви самі милі ю, країна неосвічена, народ аморальний, притім нудьга, на кухні годують бридко…” (ІІІ). Сам Яша – людин незначний і слуга розбовтаний, що доводить його поводження на балі. Він так і не відвіз Фірса в лікарню, тому що в непутящої барині Раневской і лакей неретельний.
Зате в останній дії, показуючи свої “знання й уміння”, він заявляє Лопахину, що шампанське не сьогодення, і один випиває всю пляшку На початку й наприкінці п’єси Чехов показує відношення Яші до матері, що приходить побачити його в день приїзду й від’їзду. Нагадування про матір, що очікує на кухні, викликає в аматора паризького життя тільки досаду. Фірс у порівнянні із цим лакеєм виглядає сумлінним, відданим слугою, мудрою людиною.
Чехів довіряє старому камердинерові трохи дуже важливих висловлень, які проясняють авторський задум п’єси. По-перше, любов до порядку у всім (у службі й у житті) – от що відрізняє Фірса А на старості років він бачить навколо безглузду суєту й чудово характеризує порядки й у панському будинку, і в навколишнім російському житті: колись все правильно були, “мужики при панах, добродії при мужиках, а тепер всі враздробь, не зрозумієш нічого” (ІІ). Це почуття неміцності, плутанини випробовує не тільки старий, але й Лопахин, що тільки що виконав свою мрію (купив на торгах вишневий сад) і гоже скаржиться на своє нескладне, нещасливе життя. У других, Фірс всіх героїв п’єси й себе самого називає, відповідно до авторського задуму, “недотепами” (ІІІ), тобто дурнями, які не розуміють життя. Прикладом непутевости всіх персонажів є їхнє відношення до вишневого саду.
Фірс бачить сад таким, яким він був у безповоротному минулому; для Гаева розмова про сад – привід для порожніх хвастощів; Лопахин, думаючи про порятунок саду, вирубує його; Аня й Петя воліють мріяти про нові сади, а не рятувати старий. Підбиваючи підсумок, варто сказати, що Фірс є невід’ємною частиною дворянської садиби, де відбувається дія п’єси. Старий камердинер – тип вірного слуги, що досить різноманітно представлений у російській літературі: нянька Вереміївна з “Недоука”, нянька Филипьевна з “Євгенія Онєгіна”, Савельич із “Капітанської дочки”, Захар з “Обломова” і т. буд. Фірс – слуга Гаева й одночасно виразник авторської ідеї. Цей герой – людин старої Росії, у якій було кріпосне право, але була й висока духовна культура.
Тому й образ вірного слуги вийшов багатогранним. Чехів був проти огульного заперечення старого життя, а тим більше її насильницького руйнування, вона в потрібний час сама поступиться місцем новим порядкам. Цю авторську думку доводить остання, пронизлива сцена п’єси: забутий усіма, безпомічний старий умирає в замкненому будинку. При цьому Фірс не дорікає своїх безтурботних панів, тому що щиро любить їх. Його смерть збігається із загибеллю вишневого саду й символізує кінець “дворянського гнізда”, кінець цілої епохи, хоронителем якої був старий слуга
(1 votes, average: 5,00 out of 5)