Як зображує С. А. Єсенін Росію в лірику й поемі Ганна Снегина?
Чому, чому свідки ми були! Игралища таємничої гри, Металися збентежені народи; И височіли й падали царі; И кров людей те слави, то волі, То гордості багріла вівтарі. О. С. Пушкін У творчості кожного поета, як говорив В. Г. Бєлінський (В. Г. Бєлінський “Твору А. Пушкіна”, п’ята стаття), можна виявити головний пафос. Внутрішній рушійний мотив поезії Єсеніна – любов до батьківщини, що і зробила творчість поета народним.
Єсенін сам пояснював свою поезію так: “Зверніть увагу, що в мене майже немає любовних мотивів. Моя лірика жива однією
Поет описує російську природу рідної йому середньої смуги, непомітну, непомітну: Край улюблений! Серцю сняться Скирти сонця у водах лонних. Я хотів би загубитися В зеленях твоїх стозвонних. (“Край улюблений!
Серцю сняться…” 1914) Ранні вірші Єсеніна виконані проникливого відчуття рідних просторів
” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”. (“Гой ти, Русь, моя рідна… ” 1914) Поет знаходить прості й чудесні порівняння, щоб передати своє замилування батьківщиною, рідною землею: Об Русь – малинове поле И синь, що впала в ріку, – Люблю до радості й болю Твою озерну тугу.
(“Запекли тесание мерзни…” 1916) Єсенін на самому початку творчого шляху виступає як чудовий лірик, співак російської природи. Соціальна сторона сільського життя, класові протиріччя в селянському світі залишаються поза його інтересами, не включаються в його чисто ліричні враження. Головне, що викликає поетичне замилування Єсеніна, звідки він бере образи й фарби, – це “древня”, патріархальна Русь.
Другий період творчості Єсеніна (1917 – 1918) починається з Лютневої революції. Це подія, а також наступну Жовтневу революцію поет зустрів захоплено. Патріотична тема зазвучала по-новому: Єсенін виразив свою любов до народу, що совершили подвиг власного звільнення.
У вірші “Небесний барабанщик” (1918) поет викликує: Листами зірки ллються В ріки на наших полях. Так здраствує революція На землі й у небесах! Революційні події наповнюють образ батьківщини в поезії Єсеніна новим соціальним змістом: вірші 1917- 1918 років повні переосмисленою релігійною символікою й біблійними образами. У поемі “Йорданська голубица” (1918) Єсенін славить ” Русь, щовідчалила,”, що злетіла, подібно лебедеві, високо в небо, і виразно передає масштабність історичної події: Небо – як дзвін, Місяць – мова, Мати моя – батьківщина, Я – більшовик. Заради всесвітнього Братерства людей Радуюся пісень я Смерті твоєї.
Вірші цього часу оптимістичні, у них живе надія автора на світлу долю батьківщини: Об ріллі, ріллі, ріллі, Коломенський смуток. На серце день учорашній, А в серце світить Русь. (“Об ріллі, ріллі, ріллі…” 1917 – 1918) Час оспівування революції переміняється у творчості Єсеніна трагічним періодом (1919 – 1923) нерозуміння-неприйняття соціальних змін, що відбуваються в Росії.
У віршах цього років виражена туга за втраченою принадністю тихого сільського життя й образне протиставлення міста й села. Тепер всі частіше з’являються рядки, повні щиросердечного сум’яття й сумуй. У вірші “Я останній поет села… ” (1920) автор пророкує кінець сільської Росії, а виходить, і свою власну смерть: Догорить золотавим полум’ям З тілесного воску свіча, И місяця годинники дерев’яні Прохриплять мою дванадцяту годину.
На стежку блакитного поля Незабаром вийде залізний гість. Злак вівсяний, зарозвівайся пролитий, Збере його чорна жменя. Дуже важко поет переживає революційне зламування патріархальних підвалин російського села.
Це своє світовідчування з особливою ліричною схвильованістю й відвертістю Єсенін виразив у поемі “Сорокоуст” (1920). Символично назва поеми, тому що сорокоуст – це молитва по небіжчику. Оповідання про те, як паровоз обігнав тонконогого лошати, одержує в поета глибокий внутрішній зміст. Для Єсеніна ця поема стала своєрідним реквіємом по російському селу: Милий, милий, смішний дурило, Ну куди він, куди він женеться? Неужель він не знає, що живих коней Перемогла сталеві кінноти?
Чорт би взяв тебе, кепський гість! Наша пісня з тобою не зживеться. Жаль, що в дитинстві тебе не довелося Утопити, як цебро в колодязі. В “Сорокоусті” виразно звучить непідроблена тривога за долю “польової Росії”, що, на думку поета, готовий прибрати до рук “залізний гість”. Поет малює цю страшну картину, і стає зрозуміло, з яким болем Єсенін сприймав революційні перетворення в селі: Мир таємничий, мир мій древній, Ти, як вітер, затих і присів.
От здавили за шию село Кам’яні руки шосе. Так злякано в сніжну вибель Замтався дзвенячий жах. Здраствуй ти, моя чорна загибель, Я назустріч тобі виходжу! (“Мир таємничий, мир мій древній…” 1922) В останній період творчості (1924 – 1925) патріотична тема в Єсеніна збагачується новими образами й ідеями, тому що поет, можна сказати, примиряється з радянською дійсністю.
Якщо в ранніх віршах він оспівує “Русь древню”, бідну, смиренну, то тепер заявляє: Мені тепер по душі інше… І в сухотному світлі місяця Через кам’ян і сталеве Бачу міць я рідної сторони. (“Незатишна рідка лунность…” 1925) Високе достоїнство Єсеніна, людину й поета, проявляється в його останніх віршах, де він виразив нещадну істину: винуватий не новий мир, а наше відношення до нового миру: Польова Росія! Досить Волочитися сохою по полях!
Убогість твою бачити боляче И березам і тополям. (“Незатишна рідка лунность…” 1925) Більш докладно описує поет нове село у вірші “Русь радянська” (1924): він бачить сходку селян, які обговорюють свої проблеми; сільських комсомольців, що співають агітки Дем’яна Бєдного; і розуміє зі смутком, що його час проходить: Уже ти став небагато відцвітати, Інші юнаки співають інші пісні. Вони, мабуть, будуть интересней – Уж не сіло, а вся земля їм мати. Хоча Єсенін почуває себе людиною старого складу, вона не змінює своєї любові до так що сильно змінилася батьківщині.
Розмовляючи з молодий армянкой Шагане в далекому Батумі, поет зізнається в любові не до неї, а до рідних рязанських просторів: Тому, що я з півночі, чи що, Що місяць там огромней у сто разів, Як би не був гарний Шираз, Він не краще рязанських роздоль. (“Шагане ти моя, Шагане…” 1924) Незважаючи на всі прикрості, розчарування, він твердо й спокійно заявляє наприкінці життя: Знати, в усіх у нас така доля, И, мабуть, усякого запитай – Радуючись, лютуючи й мучась, Добре живеться на Русі. (“Спить ковила. Рівнина дорога…
” 1925) У лисичанській поемі “Ганна Снегина” (1925) Єсенін вертається до тих же найважливішим подіям російської історії, які у свій час знаходили відгук у його ранніх добутках. Але тепер він робить спробу усвідомити ці події в їхній послідовності, дати цілісне подання про пережиту епоху. Саме цікаве в поемі – нова точка зору поета на те, про що він колись писав, і більше широкий кругозір, більше глибокі оцінки найбільших історичних подій, яким він був свідком. Перша історична подія, представлена в поемі, – імперіалістична війна.
У віршах Єсеніна, що ставляться до 1914 – 1916 років, переважали мотиви любові до батьківщини, чудові описи рідної природи, але не було навіть спроби оцінити політичну й соціальну сутність війни. В “Ганні Снегиной” виражений погляд на війну – різко негативний і мотивований: Я думаю: Як прекрасна земля И на ній людина. І скільки з війною нещасних Виродків тепер і калік! І скільки зарито в ямах!
І скільки зариють ще! (2) Тепер поет відзначає такі обставини сільського життя в роки війни, про які раніше не писав. Наприклад, Прон Оглоблин на сході зарубав старшину, що оголосив про початок війни, а виходить, і про мобілізацію. Друга подія в поемі – Лютнева революція, що проголосила демократичні волі.
До даної події ліричний герой ставиться іронічно: у влади “калифствовал Керенський на білому коні” (1), а війна тривала. Автор малює сцени збаламученого села: мужики тлумачать про нові закони, вимагають поміщицьку землю й, не одержуючи її, запитують: Навіщо ж тоді на фронті Ми губимо себе й інших? (2) Селяни вже чули ім’я Леніна, вони виступають проти поміщиці Снегиной, у них є ватажки-прон Оглоблин. У поемі нічого не залишилося від християнської умовної символіки, що Єсенін використовував у віршах 1917 – 1918 років. Тепер революція зображується через долі конкретних героїв, про революцію поета повідомляє Прон: Дружище!
З великим щастям! Настала очікувана година! Привітаю з новою владою!
Тепер ми всіх р-раз і квас! Без усякого викупу з літа Ми ріллі беремо й лісу. У Росії тепер Ради И Ленін – старшой комісар. (4) Прон говорить і про комуну, що хоче зараз же організувати у своєму селі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)