Як фантастика допомагає розкрити ідейний зміст повести “Шинель”?
Ne quіd falsі audeat, ne quіd verі non audeat hіstorіa. M. T. Cіcero (Так убоится історія якої б те не було неправди, так не убоится вона який би те не було правди. М. Т. Цицерон) Фантастику Гоголь використовує в повісті “Шинель” у самому кінці, коли після смерті Акакия Акакиевича в Калинкина мосту з’являється примара й зриває шинелі з перехожих і проїзних Ця ж примара ледве не до смерті налякало “значну особу”, коли схопило генерала за комір і зажадало генеральську шинель собі за те, що “значна особа” не допомогло відшукати шинель Башмачкина. Фантастичний
” – і, показавши для лякання величезний кулак, спокійно пошагал до Обухову мосту. Друге тлумачення фіналу – містичне, тому що зв’язано спривидением. Хтось із товаришів по службі Акакия Акакиевича визнав у примарі, що орудувала в Калинкина мосту,
Смачное чихание примари знову ж викликає серйозні сумніви: а чи примара це було, чи може примара чхати? Третє тлумачення фіналу – психологічне: “значна особа”, мучимий докорами совісті, морально готовий до відплати, що і наздоганяє його в підходящий момент. Развеселясь у гостях двома склянками шампанського, він пізно ввечері їхав по пустельній вулиці. Сильний вітер грав коміром його шинелі: те закидав на голову, то піднімав, як вітрило И от крізь зимовий морок і заметіль “відчув “значну особу”, що його схопив хтось досить міцно за комір. Обернувшись, він помітив людину невеликого росту, у старому поношеному віцмундирі, і не без жаху довідався в ньому Акакия Акакиевича.
Бідне “значну особу” ледве не вмер. Він сам навіть скинув скоріше із плечей шинель свою й закричав кучерям не своїм голосом: “Пішов щодуху додому! “”. Таким чином, “значну особу” сам віддав свою генеральську шинель. Чудово, що кучері, що правлять саньми, ніяк не реагували на напад примари, він просто нічого не помітив. На питання: “Яке ж із трьох тлумачень фіналу вірно?
” – треба, імовірно, відповісти: “Всі три однаково можливі, і автор спеціально не проясняє фінал зовсім”. Гоголь у своїх добутках часто використовує недосказанность як художній прийом, взяти хоча б нескінченний судовий позов про честь і достоїнство в “Повісті про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”, або “німу сцену” в “Ревізорі”, або птаха, що несеться в незрозумілу далечінь,-трійку в “Мертвих душах” і т. д. Примітно, що сам автор-оповідач не ототожнює примару з Акакием Акакиевичем, а увесь час обмовляється, що передає міські слухи Як уже не раз відзначалося, Гоголь у повісті “Шинель” об’єднав мотиви, які до нього використовував Пушкіна у двох своїх добутках про “маленьку людину”: трагічна втрата улюбленої дочки в житті станційного доглядача – втрата Акакием Акакиевичем шинелі, що у мріях героя рівнялася з “подругою життя”; погрози божевільного Євгенія Мідному вершникові – пояснення Башмачкина з “значною особою”, що у наполегливості титулярного радника побачила “буйство” (бунт). Але є чи дійсно бунт у повісті Гоголя? Чи випадково ні з’явилося в “Шинелі” згадування про Фальконетовом монумент, у коня якого підрубали хвіст, тому існує небезпека, що Мідний вершник упаде?
Із трьох наведених вище тлумачень фіналу тільки третє – психологічне – є важливим для ідейного змісту повести. Чим же закінчилося зіткнення Акакия Акакиевича з “значною особою” у фіналі повести? Одні літературознавці бачать у фіналі бунт-протест “маленької людини” проти несправедливого суспільства Акакий Акакиевич намальований людиною, що при житті покірно несе свій тяжкий хрест. Однак для Гоголя важливо було показати, що в заляканому Башмачкине прокидаються рішучість і сміливість.
Правда, ці якості з’являються в герої після воскресіння – примара швидко розправилася з винуватцем своїх нещасть, відібравши в генерала шинель і налякавши до півсмерті. Очевидно, що Гоголь, будучи художником-реалістом, не міг зобразити наяву збурювання й опір смиренного Башмачкина, це суперечило б логіці життя й характеру героя Але, будучи письменником-гуманістом, Гоголь хоче вірити, що почуття власного достоїнства й рішучість таяться в глибині душі “маленької людини”. Таким чином, у фіналі розкривається тема відплати. Інші літературознавці вважають, що Акакий Акакиевич, тихий і покірний при житті, не здатний на бунт і після смерті. Відплата приходить до “значної особи”, але не ззовні, а з його власної душі.
Адже генерал незабаром після “розпікання” Башмачкина відчув жаль: “значну особу” постійно думав про бідного титулярного радника й через тиждень послав до Акакию Акакиевичу довідатися, “що він і як і що чи не можна справді чим допомогти йому”. Але каяття запізнився: маленький чиновник умер Тому, хоча примара й схопило генерала за комір, останній, по суті, сам віддав шинель у спокуту своєї провини. Таким чином, Гоголь перекладає фінальне зіткнення Акакия Акакиевича з “значною особою” із соціальної в моральну область. Таке тлумачення співзвучно твердому переконанню письменника в тім, що моральне переродження людини можливо. Отже, фантастичний фінал “Шинелі” допомагає розкрити ідею повести: несправедливий пристрій суспільства губить простих (“маленьких”) громадян і розбещує людей у влади, які за несправедливі справи, у свою чергу, одержують неминуче, хоча б моральне, відплата.
Причому Гоголь, будучи супротивником “бунтів” і “мщений”, уважав моральну розплату не менш важкої, чим фізичну Згаданому раніше героєві роману Достоєвського “Бідні люди” Макарові Девушкину не сподобався не тільки сам Акакий Акакиевич, але й фінал повести. Герой Достоєвського міркує так: “А найкраще було б не залишати його вмирати, бідолаху, а зробити б так, щоб шинель його відшукалася, щоб той генерал (… ) перепитав би його у свою канцелярію, підвищив чином і дав би гарний оклад жалування, так що, чи бачите, як би це було: зло б було покарано, а чеснота восторжествувала б, і канцеляристи товариші всі б ні із чим і залишилися. Я б, наприклад, так зробив… “. Інакше кажучи, дрібному чиновникові Макарові Девушкину хотілося, щоб в історії із шинеллю було у всіх відносинах щасливе закінчення.
Гоголь завершив повість по-іншому – напівреальної-напівфантастичною зустріччю “значної особи” із примарою Акакия Акакиевича. Завдяки недосказанности фіналу заглиблюється зміст усього добутку: “Покарай Гоголь “значна особа” серйозно, вийшла б нудна, повчальна казка. Змусь переродитися – вийшла б неправда. Не клацни він його, ми б з незадоволеним почуттям залишили книгу.
Гоголь чудово вибрав фантастичну форму моменту, коли вульгарність на мить прозріла” (І. Ф. Анненский). Таким чином, моральний закон наприкінці повести тріумфує, але цей фінал зовсім несхожий на тривіальний happy end, що придумав Макар Девушкин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)