Художня й жанрова своєрідність поеми С. Єсеніна “Ганна Снегина”
Поема “Ганна Снегина” написана в стихотворной формі, але її особливістю є злиття епічного й лирического жанрів у єдине нероздільне ціле. У поемі немає наскрізної дії, немає послідовного викладу збитий. Вони дані окремими епізодумі, автора цікавлять його собственние враження й переживання від зіткнення із цими подіями. Чирический герой поеми виступає і як оповідач, і як герой добутку, і як учасник подій предреволюционного й революційного часу. Поема починається й закінчується ліричним акордом – спогадом автора про ранню юність, про
Свершилась лютнева революция, але війна триває, земчи селяни не одержали. Назрівають нові грізні події. Але герой хочіт залишитися осторонь від них, отдохнуть у спілкуванні із природою, згадати юність.
Він тільки що прийшов з війни, кинув гвинтівку й “вирішив лише у віршах воювати”. Війна мені всю душу з’їла. За чийсь чужий інтерес Стріляв я в мені близьке тіло И грудьми на брата ліз. Але події самі уриваються в його життя.
Лютий 1917 року сколихнув село.
Від нього чекають відповіді на самі пекучі питання: “Скажи: чи відійдуть селянам без викупу ріллі панів?.. За що ж тоді на фронті ми губимо рєбя й інших?” Але ці питання й для самого поета ще недостатньо ясні. Інші враження хвилюють героя – романтичні образи рідний природи й спогад про “дівчину в білій накидці”.
Юнацька любов була безмовної, але спогаду про неї – легені, радісні. Любов, молодість, природа, батьківщина – все це для поета злилося в єдине ціле. Минуле всігда прекрасно й поетично.
Від свого друга, старого мірошника, герой довідається, що Ганна, дочка сусідньої поміщиці Онєгіній, пам’ятає його. Він не шукає з нею зустрічі. Усе змінилось, змінилися вони самі. Йому не хочется руйнувати образ, що остался в пам’яті. Так, тепер Ганна Снегина – важлива дама, дружина бойового офіцера.
Вона сама знаходить поета й майже прямо говорить, що любить його. Але живучий у пам’яті образ юної дівчини в білому йому мілеї, вона не хоче втратити його через случайну любовну інтрижку. Життя ще тісніше зближає поета з місцевими селянами. Він іде з німі до поміщиці просити, щоб вона віддала їм землю без викупу. Але в будинку Онєгіних горе – прийшло звістку про те, що на фронті загинув чоловік Ганни.
Наступає остаточний розрив. “Він умер… А от ви тут”, – дорікає о н а героя свого недовгого роману. Події жовтневих днів знову зіштовхують оповідача з Ганною.
Имущество поміщиці Онєгіної конфисковано, мірошник привіз колишніх господарок до себе. Остання зустріч не зблизила колишніх закоханих. Ганна повна личними, інтимними переживаннями, а герой охоплений бурою цивільних збитий.
Вона просить вибачити її за невільні образи, а він думає про переділ поміщицьких земель: “Скажіть, вам боляче, Ганна, за ваш хутірской розор?” Так життя роз’єднало цих людей назавжди. Герой умчався в Питер, Ганна – у Лондон. Остання частина поеми – це описание суворих часів цивільної виттяни.
І на цьому тлі – два листи. Одне від мірошника з повідомленням про те, що в Криушах розстріляний Прон Оглоблин. Інше – з Лондона, від Ганни Снегиний.
Його вручив героєві мірошник під час чергового його приїзду на батьківщину. Що ж залишилося від колишніх впечатлений і переживань? Все проходить, що як налетіла бура.
І для тужної на чужині Ганни тепер спогаду про колишню любов зливаються з воспоминаниями про Батьківщину. Любов, Батьківщина, приротак – от щирі цінності, здатні зігріти й підняти душу людини
(1 votes, average: 5,00 out of 5)