Новела “Дамаскін” входить до збірки оповідань “Скляний равлик”, виданої 1998 року. Вона має цікаву помітку щодо призначення: новела для комп’ютера та теслярського циркуля. Для постмодерністського твору характерним є незбіг або принаймні неповний збіг назви й головної думки твору. Для новели “Дамаскін” це також характерно. З людиною, яку звали Дамаскін, читач зустрічається лише у другому розділі “Обід”. Однак і перша частина “Зодчі” пов’язана з цією розповіддю. Щоправда, цей зв’язок не тільки й не. завжди
зовнішньо конкретний. Йшлося про XVІІІ століття – час, котрий дав світові найбільше відкриттів, чи не найбільше геніїв науки й культури. Тоді 800 Йованів прийшли на землі слов’янські, аби побудувати нові будинки й храми. На їхньому прапорі був зображений теслярський циркуль. З одного боку, звичайний інструмент, а з іншого, як переконаємося, своєрідний символ виміру шляху, відстаней людського життя, а може, й напрямів. Можливі варіанти, як це характерне для постмодерністського твору. У розділі “Обід” розповідається саме про те, як один із шляхетних панів – Ніколич фон Рудна – вирішив запросити двох
зодчих для побудування будинку й храму, адже мав юну дочку Атіллію, яку мріяв видати заміж як годиться, придбавши для неї маєток і побудувавши все необхідне. Але на цьому побутовість розповіді ніби закінчується. Адже фігури зодчих символічні. Іоанн Дамаскін, названий так на честь того, хто будував у людських душах, умів гарно будувати будинки, а Іоанн Лествичник названий на честь того, що будував драбину до неба. Йому добре вдаватися хра ми. І обидва погодилися будувати там, де дме лише один вітер. Цікавою є розмова, що відбулася між Атіллією й Дамаскіним. Запросивши його до своєї кімнати, де посередині стояв великий рояль, а в кріслі дрімав хорт, вона затрата йому, а тоді розповіла, що не грає, а просто музикою поливає квіти під вікном. У неї було своє відчуття світу. Розуміючи, що серцем усього є любов, вона сказала Дамаскіну, що знає: щось володіє даром любити нас, а щось – ні: музика, пісня, будинки, книги Дім, вважата вона, – це листування будівника з пожильцями. Воно може бути діловим, може бути схожим на листування господаря з невільником чи полоненого з його наглядачем. Вона забажала, аби Дамаскін побудував для неї палац, схожий на любовні листи. Адже кохати треба вчитися, щоразу крадучи в себе час на любов. Цей текст передував першому перехрестю. Що таке перехрестя? Це те місце тексту, де автор, який сподівається на нелінійне прочитання тексту, вперше пропонує читачеві вибрати, яку главу читати спочатку – “Третій храм” чи “Палац”. Це характерна риса постмодернізму – можливість варіантів як прочитання, так і сприйняття, асоціацій, співтворчості. Розділ “Третій храм” називається так через те, що Іоанн Лествичник запропонував три креслення храму: зелений зі самшиту, що буде посаджений під вікнами й тягнутиметься до сонця так само, як мурований кам’яний храм жовтого креслення. А от про фіолетове креслення спочатку не говориться нічого. Але це був храм духовного. Адже коли Ніколич у чомусь десь завинив, саме фіолетовий храм спричинив те, що перестав рости самшит і будуватися кам’яний храм. Дамаскін указав, що саме фіолетовий храм зодчий будує на небі. Так світ речей, світ людини і світ духовного, божественного сплелися в людині, яка має звіряти свої вчинки з совістю, спокутувати, вимолювати прощення, якщо винна. Без цього нічого не побудуєш. Чи не задля цієї думки писався твір?
Храм був недобудований, як і палац, через нерозуміння Ніколичем внутрішніх рушійних сил усього, що відбувалося. Ате для його дочки Атіллії це було під силу. Вона вміла бачити й розуміти тонше. Втративши обох зодчих, вона опинилася перед загадкою, а читач на другому перехресті. Ні про що не здогадуючись, він має вибрати, який розділ буде кінцівкою – “їдальня” чи “Спальня”. Повторюваність, історичні й літературні алюзії, так само як національні риси ментальності, – це все особливості постмодернізму, втілені в новелі “Дамаскін”. Двозначність, дво – плановість, яка дозволяє сприймати текст чи як послідовність зовнішніх дій героїв, чи як сукупність дій та ідей, інтелектуального наповнення, – це теж риса постмодернізму в новелі. Та й мотив подорожі, у якій алегорія пошуків свого шляху, – теж одна з характерних рис постмодернізму.
