Ідея служіння митця народові в новелі Михайла Коцюбинського “Іntermezzo”

13.09.2017

Ідея служіння митця народові в новелі Михайла Коцюбинського “Іntermezzo”
Михайло Коцюбинський – письменник, який подарував українській літературі чимало прекрасних сторінок. Він збагатив її новими темами, літературними формами, жанрами. У такому новому для українсь кої літератури того часу жанрові, як новела “Іntermezzo”, він звернувся до дуже важливої і давньої теми: митець і суспільство. Письменник знайшов хвилину перепочинку (по-італійськи “іntermezzo” – перепочити), щоб замислитися над роллю митця і його призначенням, сприйняття ним природи, навколишнього світу.
У цій досить незвичній новелі-сповіді ми зустрічаємось з ліричним героєм, втомленим від численних “треба” і “мусиш”, розчарованому в тому, що живе не так, як треба. Він покидає місто і поринає в зелений серпанок жита, річку льону. Природа – це світ дивної гармонії, і від спілкування з нею людина приходить до злагоди із собою.
Митець любить сонце, яке сіє в його серці золотий засів майбутніх образів і тем, творить у його душі прекрасний світ “з квіток, з сміху дитини, з очей коханої”, допомагає перемагати сумний настрій, “морок життя”. Народне, виплекане віками, сприйняття письменником сонця: розмовляє з ним, як з живим, схиляється перед ним, як перед великою життєдайною силою, з великою повагою ставиться до світила (повернутись до нього спиною – боронь боже). Ця новела і її ліричний...

герой дали нове славне ім’я письменнику – Сонцепоклонник.
Сонце і земля… А між ними людина. Таку традиційну схему життя взяв за основу своєї творчості митець. Людина… Вона з’являється перед ним на польовій стежці під звуки симфоній неба і землі (Коцюбинський створює в цій новелі не тільки живописні образи пейзажу, а й передає звукову картину життя природи). Повернення письменника у світ природи – це не зрада самому собі, а перепочинок перед новою зустріччю з життям. Його душа, як струна…
Що все бринить і не втихає:
В ній каждий стрічний вітер грає.
Внутрішній світ митця бездонно глибокий. Через душу письменни ка проходять життя природи, проблеми суспільства, всесвіту і горе цього селянина (п’ятеро його голодних дітей, тюрма і побої за спробу відстояти свої права, зрада приятеля, горілка, ворожі стосунки поміж людьми). Письменник сміливо йде назустріч життю.
Адже справжній художник, за глибоким переконанням М. Коцюбинського, І. Франка, Т. Шевченка, Лесі Українки та інших великих майстрів слова, – це спеціальний орган, який створено для того, щоб відбивати все: і красу природи, і людські негаразди. І навіть смерть рідної доньки (згадаємо новелу Коцюбинського “Цвіт яблуні”) сприймається ним, перш за все, як явище, що вимагає: пиши, відтворюй дійсність, бо ти – письменник, поет, митець.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...