Вільні теми: “Кюхля” Ю. Тинянова – повість про декабризм
Розміщено від Tvіr в Суббота 22 мая
М. Горький, обговорюючи у 1930 році проблеми молодої радянської літератури, виділив два історичних романи Юрія Миколайовича Тинянова – “Кюхля” і “Смерть Вазир-Мухтара”. У цих добутках автор зробив “переоцінку минулого”, нітрохи не заперечуючи його. Навпроти! Він звертається до минулого, щоб зрозуміти джерела, корінь сьогодення.
Завдання “рішучої переоцінки минулого” стало перед автором “Кюхлі” у двох планах. Насамперед, письменник мав бажання по-своєму, відповідно до реальних
Тому письменник мав повну підставу згодом відмовитися від пояснення заголовка. Природно, Тинянов не прагнув розгорнуто і всебічно зобразити історію
Одні вихованці хочуть стати старанними слугами режиму, інші думають про служіння батьківщині. Кюхельбекер на питання: “Куди ви збираєтеся?” – відповідає: “Не знаю”. Уже в ліцеї він виявляється людиною талановитою, з піднесеними думками і прагненнями, але невдахою. Він у розладі зі світом. Кінчається ліцейське життя. Тинянов зображує Пушкіна і Кюхельбекера – що замовкли, розгубленими, повних дружніми почуттями друг до друга – на порозі дорослого життя. Далі випливають глави: “Петербург”, “Європа”, “Кавказ”, “Село”…
Малюючи у романі життя Кюхельбекера як безперервне скитання, Тинянов нічого не вигадує. Цей роман документальний у головних обставинах життя героїв. Мало цього, після повстання Кюхельбекера без кінця перевозили з одного міста до іншого, змушене скитання стане характерною рисою його життя. А поки Європу трясли революції, не даючи героєві спокійно існувати в його маленькому світі. Так, Тинянов співвідносить долю Кюхельбекера не з таємничо-містичним і нерухомим “грунтом”, а із грунтом реальної історії. Неприкаяність Кюхлі не в його відірваності від реального життя, навпроти, він гостро відчуває проблеми, що стоять перед Росією, і наполегливо шукає шляхи їхнього вирішення. Герой Тинянова – людина, що не грала в русі першорядної ролі, що вступив у таємне суспільство напередодні повстання. Але історія осміяного при житті, а потім зовсім забутого поета дозволила авторові створити глибоку картину всього декабристського руху. Виявилося, що саме в цій людині, яку безперестану переслідували невдачі – аж до грудня 1825 року, коли він (звичайно ж безрезультатно) стріляв у великого князя Михайла Павловича і у генерала Воїнова, – втілилися досить характерні риси ідейного, духовного, психологічного вигляду людей, що підняли повстання. В образі Кюхельбекера Тинянов прагнув розкрити сильні і слабкі сторони декабризму, тому він проводив героя крізь низку значних подій російського життя, навіть таких, учасником яких той бути не міг. Людиною серця малює автор Кюхельбекера. У Парижі один із захоплених слухачів Вільгельма, “уламок французьких революціонерів”, думає про нього: “Ні, це не те. Це ще не голова… Але це вже серце”.
У романі Тинянов дає розгорнуту картину повстання, ми увесь час чуємо його голос, то гнівний, то співчуваючий, залежно від того, про кого мова йде. Але ніколи автор не виправдує слабості, прекраснодушності, недотепності і неорганізованості повсталих. Самі різні вчинки – шляхетні, сміливі, відважні і безглузді, трагічний і смішні – робить у цей день Кюхельбекер. Солдати, що заметалися під картеччю, коряться не знаючого страху нескладному Кюхлі, тому що “година Вільгельма пробила – і він хазяїн цієї години. Потім він розплатиться за нього”.
По думці автора “Кюхлі”, коли рух декабристів, з яким його герой міг зв’язувати надії на рішення всіх питань свого життя, потерпів поразку, “час зупинився” для нього раз і назавжди, у тому числі припинилася і літературна творчість. Цей час скінчився, а з ним і життя Кюхельбекера, хоча існування його тривало ще довгі роки. “Повість про декабриста” стала романом про декабризм і книгу про складні взаємини людини з історією, про роль історії в її долі і ролі людини в долі історії. Образ Кюхлі став великим завоюванням радянської літератури, а роман у цілому – помітним явищем, яким він залишається протягом багатьох років.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)