Які риси російського національного характеру втілені в Івані Север’яновичі Флягине? (по повісті Зачарований мандрівник)

Сбирается із силами російський народ И вчиться бути громадянином. Н. А. Некрасов У повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” (1873) розповідається історія головного героя – Івана Север’яновича Флягина, життя якого – ланцюг незвичайних, іноді навіть неймовірних пригод. Не випадково перший варіант повести називався “Чорноземний Телемак”. Телемак – це син гомеровского Одиссея. Повзрослев і надивившись на безсоромне поводження наречених Пенелопи, він відправився шукати по світлу свого батька, занадто довго що не вертався

із Троянської війни.

Французький письменник Ф. де Салиньяк Фенелон (1651 – 1715) створив дуже популярний у свій час роман “Пригоди Телемаку, сина Улисса” (1699). Тема повести Лєскова – зображення простої російської людини, в образі якого письменник побачив характерні риси російських націй. Ідея повести – представити позитивного героя-“праведника”, як називає його автор, пам’ятаючи росіянку прислів’я: не коштує село без праведника. Проблема позитивного героя хвилювала всіх російських письменників 60 – 70-х років XІX століття Революційні демократи хотіли, щоб новий позитивний герой був сміливим борцем

за народне щастя проти суспільної несправедливості й старих державних підвалин.

Слов’янофіли вважали, що позитивним героєм буде людина патріархальних поглядів, богобоязливий хоронитель “російського духу”. Позитивний герой Лєскова не схожий ні на “борця”, ні на “смиренника”, він – інший, звичайний двірський кріпак з російської провінції, людина чудакуватий, але цільний і щирий. Іван Север’янович побачив на своєму столітті велика кількість людей, побував у самих неймовірних місцях і переробках, але ніде не захотів залишитися назавжди, не знайшов щастя.

Чому? Тому що подання про щастя в Івана Север’яновича дуже високе: йому не потрібні гроші й влада (це було б занадто просто), йому потрібна внутрішня впевненість, що його справи приносять користь людям. Розповівши випадковим попутникам на кораблі свою дивну історію, він ділиться планами на майбутнє: хоче йти на війну й боротися за народ От до чого приходить головний герой після всіх своїх скитаний і пошуків істини. Він є носієм високих моральних якостей, хоча сам і не підозрює про це.

Іван Север’янович не ідеальний герой, у його характері багато недоліків, які складним образом переплітаються з достоїнствами. Лісочків не прагне малювати бездоганного героя, а зображує реальну, неоднозначну російську людинуу, який сам письменник оцінює дуже високо. В образі Флягина автор показує формування людини з новою національною самосвідомістю Головний герой живе як би у двох епохах. Замолоду він був кріпосним двірським графа К., і в ньому виховували такі риси, які вважалися достоїнствами для кріпаків: працьовитість (з раннього дитинства батько привчає героя до коней; хлопчик стає спочатку форейтером, потім конюхом), відданість панам (Іван рятує життя своїм барам, зупиняючи коней, що сказилися, на краю обриву). При наявності цих важливих для кріпака чорт Іван Север’янович не мала дуже серйозне достоїнство кріпака – покірністю.

Коли його висікли за те, що він відрубав хвостик кішці, що належить покоївці графині, він обурився. Йому стало кривдно не тому, що граф забув свою обіцянку віддячити Івана за порятунок, а тому, що його, лошадника, відправили мостити садові доріжки Таку несправедливість юнак не міг витерпіти й утік від своїх панів із циганом, прихопивши пари кращих коней. Таким чином, герой пориває зі своїм кріпосним положенням, “виламується” зі свого стану й повинен шукати нові життєві орієнтири.

Він починає пробувати всяку роботу, не боїться круто міняти своє життя, його вчинки непередбачені, він сам не знає, як надійде в наступну мінуту. Приклад – його поводження в сцені втечі з уланом. Спочатку Іван Север’янович відмовляється віддати дівчинку мат ери і її коханцеві, уланському ремонтерові, не погоджується прийняти більші гроші, не боїться уланської шаблі.

Але раптом, помітивши батька, що біжить до них, дівчинки, миттєво міняє своє рішення Віддає дитини матері й тікає разом з уланом від свого прежнею хазяїна, зовсім не каючись у своєму вчинку. Для головного героя немає нічого заповітного в житті, він якось незрозуміло втручається в усі можливі авантюри. Не зрозуміло, навіщо він захотів сіктися з татарським князем. Проживши десять років у степах, він без жалю кинув своїх татарських дружин і дітей, не почуваючи ніякий привязанностик їм і ніякої відповідальності за них. Служачи в нового хазяїна – молодого князя, Іван Север’янович “робить виходи”, тобто п’є запоєм, тому що не бачить ніякої гідної мети в житті.

Його існування безглуздо, але сам герой цього не розуміє. Іван Север’янович, як всі кріпаки в Росії, після Маніфесту 17лютого 1861 року стає вільною людиною Теперьон повинен шукати нові життєві орієнтири. Герой Лєскова в результаті своїх пригод приходить до думки: головне не покірність, не відданість хазяїнові, а служіння своєму народу.

Цікаво, що до того ж висновку – щастя в тім, щоб жити для людей, – приходять герої Л. Н. Толстого – освічені аристократи князь Андрій Болконский і граф Пьер Безухов. Отже, у повісті “Зачарований мандрівник” Лєсков створив яскравий національний характер, чудовий своєю моральною чистотою й людською чарівністю: в Івана Север’яновича загострене почуття честі, непримиренність до несправедливості й искреннее людинолюбство. Розповідаючи про мандрівки героя, Лєсков дає широку картину російського життя: описує центральне Черноземье, Миколаївську губернію, Пензу, татарські степи, російська Північ – одним словом, закуткову, “нутряну” Росію. В образі Флягина письменник підкреслює настільки характерне для російської людини “правдошукацтво”: Іван Север’янович, переходячи від однієї пригоди до іншого, пізнає навколишній світ і зрештою знаходить гідну життєву мету – служіння людям, що виявляється навіть важливіше служіння Богові. Цю думку сам герой формулює так: “Мені за народ дуже померти хочеться.

Я клобучок зніму, а амуничку надягну” (XX). Зовсім очевидно, що письменникові подобається його герой: Флягин за своє бурхливе життя нікого не зрадив, нікого свідомо не обдурив, легко прощав образи, що свідчить про його внутрішню порядність і широту душі. Всі ці якості піднімають героя “над рисою простої моральності й тому “святі Господу”” (Н. С. Лєсков.

“Передмова до збірника “Праведники””). Іншими словами, така людина, на думку Лєскова, і є “праведний”.






Письмовий твір роздум. Чому потрібно берегти природу.
Які риси російського національного характеру втілені в Івані Север’яновичі Флягине? (по повісті Зачарований мандрівник)