Обличчя російського футуризму

Якщо акмеїзм, за великим рахунком, усвідомлював себе продовжувачем культурних традицій, закладених в російську поезію символізмом, то футуризм, який з’являється одночасно з акмеїзмом, рішуче розриває ці традиції і вже не продовжує, а протиставляє себе поетиці символізму.

Футуризм (від лат.- майбутнє) – авангардистська течія в літературі й мистецтві 10-30х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті “Фігаро” перший маніфест футуризму. Сформований

напрям швидко набуває популярності у Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмовляється від художньої спадщини (“Ми вщент рознесемо всі музеї, бібліотеки”), протиставляє старій культурі нову антикультуру (“Стара література оспівувала лінощі думки, захоплення й бездіяльність. А ми оспівуємо зухвалий натиск, лихоманковий деліріум, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій”). Футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, відміну прикметників і прислівників, вживання дієслова
лише п неозначеній формі. Футуристи бажають створити так звану “бездротову уяву” та “вільні слова”, завдяки чому можна виконати завдання мистецтва, як бачать його футуристи, – залишити у творі лише “неперервний ряд образів”. Саме тоді зможе народитися велике мистецтво. Література ж, на думку Марінетті, має “влитися в життя і стати невід’ємною її частиною” .

‘ Марінетті та його соратники прагнули також до синтезу різних мистецтв (насамперед літератури й живопису). Вони вдаються до звуконаслідування, шукають нові засоби виразності (як звукові, так і графічні), мріють створити книгу, яка б навіть своєю зовнішньою формою могла впливати на людину.

На початку 1910х років футуризм виникає і в Росії. Появу російського футуризму

Незалежно від італійського угруповання – знаменують “Пролог егофутуризму” (1911 р.). Сєвєряніна та збірка “Ляпас громадському смаку” (1913 р.) поєтівкубофутурисгів. Народження футуризму в Росії зумовила криза російського символізму і водночас бажання молодих, радикально налаштованих поетів відмежуватися від акмеїзму (якщо перших вони зневажливо називали “симзолятиною”, то других – “зграєю Адамів”). Російські футуристи так само, як і італійські, знищують “кордони між мистецтвом і життям, між образом і побутом”, вони орієнтуються на мову вулиці, на лубок, рекламу, міський фольклор і плакат.

У російському футуризмі співіснувало декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. Нескінченною ворожнечею дорікав російським футуристам сам Ф. Марінетті, а Бенедикт Лівшиць, активний учасник цих воєн, називає російський футуризм “потоком різнорідних та різнослрямованих воль”.

Обличчя російського футуризму визначали поетику-бофутуристи – найбільш радикальна й продуктивна група (назва запозичена від так званих художниківкубістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури – куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Саме діяльність кубофутуристів, або “будетлян” (що означає “провісник майбутнього”), як називав їх Хлєбников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. “Будетляни”, як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті “Ляпас громадському смаку” вони вимагають “скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого… з Пароплава сучасності”. Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним (“Академія та Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи”), кубофутуристи оголошують себе “обличчям нашого Часу”. Висувають вони й “нові принципи творчості”. Так, поетикубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, “розхитують” синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима) опрацьовують нові ритми (“Ми перестали шукати розміри в підручниках – кожний рух народжує новий вільний ритм поетові”), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на “словотворчості і словоноваціях” без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було “слово як таке”, або “самовите” слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова “зарозуміла”, яка, за висловом Велимира Хлєбникова, є “майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з’єднати людей”. Слово, звільняючись від змісту, стає самоцінним. Виникає “зсув” сенсу, адже, як писав О. Кручених, “слово ширше за сенс”.

Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX ст, в поетиці російських футуристів, зокрема відомих теоретиків футуризму – Олексія Кручених та Велимира Хлєбнікова. Передісторія появи самого терміну, за словами Кручених, була такою: “В кінці 1912 р. Д. Бурлюк якось сказав мені: напишіть цілий вірш з “невідомих слів”. Я й написав “Дыр бул щыл'”. В футуристичному маніфесті “Слово як таке” О. Кручених помістив цей вірш як зразок нового підходу до слова, що протиставляється ним класичній літературі, насамперед ХІХ ст. і, за його думкою, її перевершує, задовольняючи сучасні естетичні смаки:

Експерименти над словом, що призвели до появи зарозумілої мови, проводились в основному з опорою на звукову сторону мовлення, з наданням звукам мови і окремо взятому звуку виключного значення: “Ще в 1913 р., – писав О. Кручених, – ми намітили “теорію відносності слова”: настанова на звук через приглушення значення, тиск на підсвідомість, – омолодження слова!”; “Зарозумілість…загострена фонетика розгадування через звук, або виявлення звуком нашої підсвідомості”.






Гіркий урок.
Обличчя російського футуризму