Вершина розвитку класичного сонета: Творчість Франческо Петрарки
Вершиною розвитку італійського класичного сонета є творчість Франческо Петрарки (1304-1374). Поет канонізував класичну форму сонета, який дістав назву петрарківського або італійського. У ньому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою аААа аААа, а останні шість (секстет) – за схемою вгдд вгд або вгв гвг чи будьякою їх модифікацією. Петрарці належить збірка “Канцон’єре” (“Книга пісень”), італомовний твір, який складається з двох частин: “На життя донни Лаури” (17 сонетів) та “На смерть донни Лаури” (90 сонетів). Красу
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? – та ж в ній скорбота нищівна.
Зло? Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? – Бідкатись негоже.
Не хочу? – То даремна скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма
Чого я хочу –
Палаю в стужу, в спеку – весь дрижу.
(Сонет 132, пер. Дм. Паламарчука).
Слід відмітити, що сонети Ф. Петрарки не замикаються лише на любовній темі, у них також наявні численні пейзажні, філософські і, зрештою, громадянські мотиви. Сам поет був великим шанувальником античності, він багато часу й сил витратив на її вивчення (варто наголосити, що ним було відкрито безліч античних рукописних творів). Значну частину своїх творів (не сонетів!) Петрарка написав латиною. Сонети поет уважав другорядною справою поетичної творчості, тому справжнє визнання до нього прийшло лише після смерті.
Петрарківський канон сонета довго і дбайливо запозичували. Серед його послідовників неможливо обійти увагою титанічну фігуру скульптора, живописця і архітектора Мікєланджело Буанарроті (1475- 1564), який також писав сонети:
Є внутрішній вогонь у холоді каміння, –
Його він спалює, здобутий зпід кресала,
Щоб камінь став і щоб стіна тривала,
Сполучена вапном, піднеслась до склепіння.
Як не схитне її ні час, ні бур шаління,
То, значить, сув’язь ця цінніш за камінь стала.
Так дух, в чистилищі пройшовши крізь горіння,
Підноситься увись, до душ первоначала.
Вогонь є і в мені – то жаром нещадимим,
То, пригасаючи, мене він бурить звично,
Але і запалом наснажує життєвим.
Ото й живу, й стаю то полум’ям, то димом,
І житиму, гартований вогнем, я вічно,
Бо золотим різцем різьблюсь, а не сталевим.
(Переклад М. Бажана)
Головною у творчості талановитого митця, як і решти представників тієї епохи, була людина. Зпоміж усіх видів образотворчого мистецтва він надавав перевагу скульптурі, бо саме в ній вбачав можливості втілення узагальненогероїчного образу людини.. Визначними роботами Мікєланджело є: статуя Давида (заввишки близько 5,5 м), висічена з великої брили мармуру, розпис стелі Сікстинської каплиці (загальна площаблизько 600 кв. м) та мармурова “Каплиця Медічі”, над якою він працював майже 15 років.
Сонет створювали також визначні прозаїки Джованні Боккаччо (1313-1375), Мігель де Сервантес, Мішель Монтень, у п’єсі видатного французького драматурга Мольєра окремі діалоги героїв виписані у формі того ж таки сонета. Отже, за часів доби Відродження сонет став головним серед ліричних жанрів. До нього зверталися майже усі ренесансні поети: П. Ронсар, Ж. дю Белле, Лопе де Вєга, Л. Камоенс, В. Шекспір та ін.
Однак у цей складний період активно формувалися принципи культури і мистецтва нового стилю. Відбувалося закономірне зміщення акцентів у всіх галузях духовного життя – філософії, науці, мистецтві. Змінювався погляд на людину і її ставлення до світу. Головними об’єктами пізнання для митців Високого Відродження стали природа і людина.
Проміжне становище між Раннім і Високим Відродженням займає творчість видатного італійського художника Сандро Боттїчеллі (1445-1510 рр.). Ранні твори митця відрізняються ліризмом. Поряд із релігійними композиціями він пише портрети, сповненні життя, душевної чистоти, витонченості. Його відомі роботи – картини “Весна” (бл. 1485), “Народження Венери” (бл. 1484 р.) – написані під впливом поезії придворного поета А. Поліціано, а малюнки Боттічеллі до “Божественної комедії” Данте (1492- 1497) вирізняються глибоким драматизмом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)