Краса і щирість людських почуттів у творах Ф. Петрарки

Вміти висловити, наскільки любиш, значить мало любити.

Ф. Петрарка

Ще з молодих літ Петрарка захоплювався античністю. Він досконало оволодів давньою латинською мовою і написав нею багато чудових творів. Але без­смертну славу йому здобули вірші, написані італійською мовою, які увійшли до збірки “Книга пісень”.

Більшу частину збірки становлять сонети. Усі вони присвячені коханій жінці Лаурі. Як ніхто з його попередників, наблизився поет до зображення реального земного почуття. Кохання до Лаури пронизує всю поезію Петрарки.

Петрарка хоче, щоб їхня любов жила у віках, осяяна променями його слави.

… Якщо кохають душі,

Їм просторів немає; мінливості земні

Існують не для них

Історія цього неймовірного кохання має точний початок; у квітні 1327 року в Авіньйонській церкві поет вперше зустрів донну Лауру. І майже 30 років Пе­трарка буде відзначати цю дату написанням нового сонета. Хто вона – жінка, яка надихнула поета на створення “Книги пісень”? Заміжня авіньйонська дво­рянка, мати одинадцяти дітей! Жінка ця була недосяжною для поета, але він прославляє почуття до Лаури. Адже кохання, навіть коли на нього не відповіда­ють,

збагачує душу, розкриває красу земного світу.

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

“Книга пісень” складається з двох частин: “На життя донни Лаури” (263 со­нети) і “На смерть донни Лаури” (103 сонети). Це не просто збірка віршів, це – ліричний щоденник поета. Вона розкриває перед нами його бентежну душу, яка страждає й кохає одночасно.

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? – Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? – Але ж муки ці солодкі, боже!

Щоб розібратися в собі, у своїх почуттях, поет віддаляється від світу.

Замислений, повільно я крокую

Порожніми полями самотою…

Але кохання Петрарки не відступає, а палає ще гарячіше.

Чого я хочу – й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку – весь дрижу…

Кохана поета – земна жінка, але в той же час божественна і недоторканна. Нею можна тільки захоплюватися. Любов Петрарки – це перш за все поклонін­ня. Поет захоплюється красою Лаури, прагнучи передати всі відтінки свого по­чуття. Навіть звучання її імені в сонетах переливається різними смислами. У ньому є й блиск золота (латинського aurum), і легкий шелест вітерця (поєд­нання звуків імені означає італійською “вітерець”), і навіть плин часу. Лаура – це і “лавр”, дерево слави.

Надія і відчай змінюють один одного, розривають душу. Але хід подій не да­но змінити людині. Кохана поета померла 1348 року. Чума, яка забрала тисячі життів у Європі, забирає й кохану поета, яка із земного божества стає небесною утішницею. Її божественний образ ввижається поетові у снах і осяює земне існування поета. І 103 сонети оспівують пам’ять про кохану й переживан­ня поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Краса і щирість людських почуттів у творах Ф. Петрарки