Великий син України (за трагедією Б. Лепкого “Мазепа”)
Богдан Лепкий був великим знавцем історії України. Письменника насамперед цікавила проблема національно-визвольного руху в нашій державі. Цій темі було присвячено кілька віршів, написаних на початку XX століття. Пізніше, уже в двадцяті роки письменник почав роботу над епічним полотном про славетного гетьмана Івана Мазепу, збираючись нарешті сказати правду про цю видатну людину. Слід зауважити, що звернення до образу Мазепи за тих часів повинно було мати лише одну мету: ще раз полити брудом цю людину. Той, хто наважився б обійтися без чергового
Лепкий зобразив Мазепу насамперед як політика, дипломата, державного діяча, який усі свої думки та дії підпорядкував вищим інтересам. Лепкий відтворив психологію складної поведінки гетьмана. До певного часу Мазепа був змушений підкорятися Петру І, наприклад, посилати козаків на тяжкі роботи по будівництву укріплень за межі України. Але в гетьмана було й таємне життя: весь час Мазепа шукав слушної нагоди, щоб розірвати цей нерівний
Центральною фігурою тетралогії є сам Мазепа та протиставлений йому Кочубей зі своїм приятелем і однодумцем Іскрою. Кочубей у глибині душі ображений на Мазепу. До того ж, Кочубея підбурює дружина, яка мріє за допомогою царя Петра зробити чоловіка гетьманом. Кочубей та Іскра пишуть донос. Автор повною мірою зміг показати складне становище, в якому опинився Мазепа. Але тонка політика гетьмана допомагає врятуватися йому самому. Мазепі вдається запевнити Петра І у своїй відданості, і цар віддає Кочубея та Іскру до рук гетьмана. Ситуація ускладнюється ще й тим, що Кочубей – батько Мотрі. Мазепі доводиться вирішувати не лише політичну, а й морально-етичну проблему. Лепкий, спираючись на історичні документи, відтворює події саме так, як вони розвивалися в далекому минулому. Мазепа дає згоду на страту Кочубея та Іскри. Гетьман вірить, що це допоможе йому здійснити давнє прагнення – піднятися проти російського царя. Мазепа, добре розуміючи страшенну небезпеку, вирішив зблизитися з майже всесильним на той час шведським королем Карлом XІІ. Цей свій намір гетьман відкрив лише вузькому колу однодумців. З історичної точки зору цілком зрозуміло, що Мазепа зі своїми соратниками не був готовий достатньою мірою для здійснення свого ризикованого задуму. Але ж події розвивалися швидко: розпочалася шведсько-російська війна, і гріх було не скористатися слушними обставинами. Цар Петро І вимагав від Мазепи виступити проти Карла, але гетьман вирішив по – своєму, ставши разом із шведами на двобій проти російського війська. Подальші події склалися не на користь Мазепи. Під Полтавою шведському війську було завдано нищівної поразки.
У третій частині епопеї, яка має назву “Батурин”, письменник розкриває страшні події. Російські війська, очолювані Меншиковим, зруйнували гетьманську столицю – Батурин. Невеликий гарнізон не міг довго витримувати наступ переважаючих сил супротивника. Столиця Мазепи впала, зазнавши руйнування, а її населення – прості, невинні люди – постраждали. Залишки козаків, вірних Мазепі, не зрадивши ідеалам лицарства, зробилися першими українськими політемігрантами. Оповідь Богдана Лепкого про ці події пройнята болем та глибоким сумом. Найкращі сини України пішли на чужину з думою про Батьківщину, не піддавшись на царські лестощі. Ці герої вірили у визволення України від російського гніту, пов’язуючи свої прагнення з давніми волелюбними традиціями наших співвітчизників.
Тетралогія Богдана Лепкого “Мазепа” вражає широтою охоплення історичних подій, розмаїттям та художньою довершеністю образів, докладним зображенням військових сцен, зокрема Полтавської битви. Досі ця тетралогія залишається найгрунтовнішим художнім твором про гетьмана Івана Мазепу, котрий наважився розбити кайдани, що ними Російська імперія скувала Україну.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)