Образ Івана Мазепи в однойменному романі Лепкого

Образ українського гетьмана Івана Мазепи, його політична діяльність, прагнення створити незалежну Україну ставали предметом художнього зображення неодноразово і не лише в українській літературі.

Ця непересічна особистість, найкультурніший з гетьманів, поетично обдарований, з європейською освітою, приваблювала майстрів художнього слова в Європі своїм справжнім патріотизмом, бажанням волі і щастя своєму народові, національним колоритом.

Про нього писали Вольтер (в «Історії Карла XII»), Байрон (поема «Мазепа»), Б. Залеський («Дума про

Мазепу»), Ю. Словацький (трагедія «Мазепа»), К. Рилєєв (поема «Войнаровський») та багато інших письменників. Український гетьман виступає в цих творах втіленням свободи, символом непримиримості до тиранів, безстрашності і мужності в боротьбі за національне визволення своєї країни. Українські письменники С. Руданський, М. Старицький, Г. Хоткевич, X. Алчевська, Ю. Дараган, Є. Маланюк. звертаючись до цього образу, розкривали перед читачами характер гордої, розумної, мислячої, дипломатичної, національно свідомої, героїчної особистості.

Та найправдивіше цю історичну постать змалював Богдан Лепкий у своїй титанічній праці –

романі «Мазепа». Довгий час наша історія висвітлювала образ цього гетьмана на догоду різним мінливим політикам. Царська Росія, а пізніше більшовицька влада називали його зрадником, націоналістом, запроданцем.

Москва не могла змиритися з тим, що Іван Мазепа, аби звільнити свій багатостраждальний народ від рабського ярма російських властолюбців, уклав договір із шведським королем Карлом XII для спільної боротьби, в ході якої Україна мала завоювати собі право на державну незалежність.

Богдан Лепкий малює в романі історично правдивий образ гетьмана, показує І. Мазепу і як державного діяча, і як людину.

Мудрий політик, талановитий дипломат, він усім серцем вболівав за рідну Україну. Віддаючись під протекцію шведського короля Карла XII, Мазепа розіслав універсал до українського народу, запевняючи, що берегтиме його свободу, привілеї й оборонятиме весь народ України від московських наїзників. Гетьман закоханий у рідний край. Він відмовляється від дарованого Петром І титула князя Російської держави, вважаючи прийняття його зрадою Вітчизні.

Б. Лепкий розкриває перед нами постать І. Мазепи у найрізноманітніших ситуаціях: він люблячий син, добра, совіслива й милосердна людина, гарячий поборник волі. За ним стояла правда, бо він щиро бажав щастя своєму народові, тому його справа гідна високої пошани.

Варіант 2.

Постать Івана Мазепи – одна з найзагадковіших і найсуперечливіших – викликає неабиякий інтерес і в українській, і в світовій науці та літературі.

Аж до початку XX століття не було в українській історіографії, літературі справжнього, позбавленого імперської оцінки образу гетьмана – неповторного будівника держави, що об’єднав українські землі, підніс добробут краю, опікувався освітою і культурою, прагнув незалежності своєї Батьківщини.

Аж ось наприкінці 20-х років XX століття галицькі читачі отримали можливість пережити й осмислити трагічні події останніх років правління затаврованого гетьмана завдяки письменницькому пошуку Богдана Лепкого. Він перший в Україні підійшов до розкриття теми рішучого виступу українства за відновлення державності, очолюваного Мазепою. Автор мав на меті створити образ історичного діяча, що став би взірцем, на якому могло б виховуватися і «набиратися характеру» молоде покоління українців.

Для Богдана Лепкого Іван Мазепа – національний герой, талановитий політик, мудрий державець, складна й неординарна особистість. У тетралогії гетьман показаний в останні роки свого житія. Це не випадково, адже саме в цю пору Мазепа виявив свою громадянську позицію, очоливши національно-визвольний рух за відновлення української державності.

Щоб якомога повніше розкрити багатогранну особистість гетьмана, Лепкий змальовує його як політика, володаря, дипломата, полководця. У романі відтворено майже всі головні моменти Мазепиного правління (взаємини із запорожцями, страта Кочубея та Іскри, розрив з царем, союз з Карлом XII, поразка під Полтавою, знищення Батурина).

За Лепким, до гетьманської булави його привело бажання поставити Україну на власні ноги, «тую булаву отрясти з чужого пилу, ожемчужити її новими, від нікого не подарованими жемчугами», і здорове честолюбство, характерне для кожного справжнього діяча, сповненого життєвої енергії.

Гетьман щедрою рукою давав кошти на будівництво церков і шкіл, підтримував науку й мистецтво. Тож на «голову гетьмана привикли дивитися, як на наймудрішу з усіх, талановиту зроду, наукою просвічену і довгим досвідом життєвим багату». Як мудрий політик Мазепа розуміє, що державотворчим елементом в Україні могла бути тільки старшина. Тому гетьман вважав за потрібне піднести авторитет цієї суспільної верстви і для цього невтомно дбав про її культурно-освітній рівень, відряджав на навчання за кордон.

Готуючи визвольний виступ, гетьман розумів, що на випадок поразки вся його копітка праця може бути змарнована. Та він також усвідомлював важливість самого прикладу боротьби за незалежність України, який запалюватиме майбутні покоління. Мазепа залишився й після смерті символом нескореності України, її одвічного прагнення до свободи – і таким правдиво показав його у своєму видатному творі Богдан Лепкий.






Твір роздум душа болить за рідну україну.
Образ Івана Мазепи в однойменному романі Лепкого