Величальна пісня для матері (за поезією Бориса Олійника)
Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так і багато творів, повністю присвячених материнській темі, та все ж, незважаючи на це, образ матері дуже помітний у його поетичному світі. Чим це пояснюється?
Перш за все звернімо увагу на незриму “присутність” образу матері в багатьох поезіях. Звичайно ж, ця “присутність” не віртуальна, вона якось відбита у слові. Найчастіше цей відбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразності якого достатньо для того, щоб відчувалось звучання материнської теми у всьому
Досить часто те чи інше висловлювання поета про матір набуває такої вагомості, що починав “тримати на собі”
Віддай усе, що взяв, і освятись.
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати…
Стоїть на видноколі світла мати –
У неї вчись.
Головна причина вагомості теми матері в поетичному світі Б. Олійника полягає в тому, що майже всі поезії, присвячені цій темі, є мистецькими шедеврами. До таких творів, поза всяким сумнівом, слід віднести “Мати сіяла сон…”, “Пісню про матір”, “Мати наша – сивая горлиця…”, “Мамо, вечір догоря…” (останній вірш із поеми циклу “Сиве сонце моє”).
Для Б. Олійника, так само як і для його найвидатнішого і най-ближчого за часом попередника в розробці материнської теми, Андрія Малишка, образ матері підноситься до символічного значення “Народ”. Мати для поета є носієм зразкової народної моралі. Від своєї матері поет в основному сприйняв багатство народної пісні:
Спасибі, мамо, що в голодний день
Ти, мов у казці, де дарують царства,
Передала єдине із багатства –
Найвищу пробу золотих пісень.
Образ матері буквально тисячами природних зв’язків пов’язаний із народом, його історією, піснею, рідним словом.
Мати наша – сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною,
Сивий дуб – прокуреним прадідом…
Уже з цих перших рядків відчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навіювання. Тут йдеться про гармонію Людини і Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точніше: не Людина, а Мати. Природа-світ любить матір. Золота бджілка горнеться до неї намистиною – і ми її легко розуміємо, бо вона, скромна трудівниця, тягнеться до такої ж невтомної трудівниці, якою є сільська жінка – мати. “Небо” в системі образів Б. Олійника завжди пов’язане із чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матері празникову хустину. (Тут Б. Олійник вловив одну із зворушливих рис наших сільських матерів – їхню особливу любов до хустинок, що йде від давніх народних традицій). Сивий дуб горнеться до жінки прокуреним прадідом – і цей образ незмірне чарівний і глибокий. Не кажучи вже про точність порівняння дуба з “прокуреним прадідом”, ця фраза наділена ще й іншою точністю – точністю відображення народних сімейпо-побутових традицій у ставленні до людей похилого віку. За ними завжди доглядали матері. Звідси і відповідне вдячне ставлення дідів і прадідів до них.
Образ матері у Б. Олійника художньо осягається в трьох основних образах. Досить часто він постає гігантським пам’ятником матері, що бачиться на тлі далекого горизонту: “Стоїть на видноколі світла мати…”, “Мати дуже висока, древніша від космосу, На плечі в неї райдуга гнеться коромислом”. У таких випадках образ матері набирає символічності. Другий вид образів – духовне осягнення ролі матері (“Мати сіяла сон…”, “Мати наша – сивая горлиця” та ін.). У поезіях цього плану теж небагато живої конкретики.
До третього виду належать поезії, що побудовані в основному на конкретних реаліях. Треба сказати, що власне окремих віршів, посвячених материнській темі і написаних у ключі живої образної конкретики, майже нема. Кілька свіжих виразних художніх деталей знаходимо в поезії-притчі “Та було у матері чотири сини…”:
Мати працювала в городній бригаді
І любила борщ пісний.
Перед сном, бувало, вмикала радіо,
Як передавали пісні.
А роки летіли, мов сиві коні…
Вже й недобачати стала.
Над очима клала дашком долоні –
Ждала-виглядала.
Фінал, вершина освоєння цієї теми – поема “Сиве сонце моє” (1978), після якої поет значно рідше звертається до теми матері.
Поема “Сиве сонце моє”, так само як і поезія “Пісня про матір”, освоює болючу тему відходу матері із цього світу – відходу “за межу”. Але якщо в поезії йшлось просто про матір як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олійник присвятив пам’яті своєї матері.
В роки війни була ще молода. “Вже – солдатка. Іще – не вдова”. Війна закінчилась. Відсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися із фронтів ті, кому випала доля повернутись. А чоловіка все не було. А потім прийшов лист, з якого дізналась, що він ніколи не повернеться. Знепритомніла. А далі – доля вдови-солдатки, яких так багато було після війни у наших селах.
Чомусь особливо вдячний поету за такі, приміром, рядки, у яких через окремі конкретні деталі пізнаєш не тільки характер матері ліричного героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Ліричний герой йде на могилу матері:
І раптом радісно кольнули сльози:
По білій, непорочній цілині
До тебе стежка бігла на морозі.
Хто протоптав її?
Чи родаки,
Чи, мо”, чиясь гірка вдовина доля?
А може, га, за котру ти рядки,
Коли вона хворіла, дополола?
Мати для Б. Олійника є носієм визначальної людської риси – Доброти. Саме завдяки образові матері ця риса стала головною в системі моральних цінностей, проповідуваних поетом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)