Вірш М. Рильського “Рідна мова” – величальна пісня українській мові

У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього “чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя”. Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(“Рідна мова”)

Вірш “Рідна мова” (1958) є величальною піснею

українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з’їзді письменників України з уст самого автора.
Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:

Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.

У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім’ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: “Найбільше і найдорожче в кожного народу – це його мова…”

В метафоричних висловах Рильського – “життя духовного основа”, “рідна мова”, “язик вогненний”, “народу вище слово” розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.
У вірші гнівно тавруються “цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу”, які “хотіли вирвати язик” в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову “в ярмо хотіли запрягти”, осліпити й “повести на чорні торжища, незрячу”, “хотіли ноги поламати”, “в’язали, кидали за грати”,

Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.

Образ-уособлення “рідна мати” показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:

Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний…

Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона “свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла”. Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет “величногідний”, а її безсмертя ствердив порівнянням “як житнє зерно берегла”. Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.
М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де “кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення, це людина”. Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ – творець і охоронець мови.
Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:

Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!






Суперечливість образу анни кареніної.
Вірш М. Рильського “Рідна мова” – величальна пісня українській мові