Українське село 20-х років у п’єсі «97»

Село і серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село.

Зеленим гаєм поросло…

Сам Бог витає над селом!

Ці слова Тараса Шевченка про красу українського села звучать гіркою іронією в згадках про це ж «село-писанку» двадцятих років двадцятого сторіччя, яке було змальоване в творах визначного драматурга Миколи Куліша.

Гостра, неприхована правда про життя того часу і революція, ідейний фанатизм, класова непримиренність, осквернення святинь, знецінення моральних основ буття – все це відображено в трьох

драмах – «97», «Комуна в степах», «Прощай, село!».

Відкриває трилогію п’єса «97», створена в гой час, коли глядачі були переобтяжені агітаційно-плакатними творами про могутність більшовицької партії та її політики. З’явилася драма після голодної зими 1921-1922 років. Тоді Микола Куліш їздив по селах, намагаючись урятувати сільські школи від занепаду, а дітей – від безхліб’я. Письменник важко переживав побачене, однак все ще не міг усвідомити, що винуватцями голоду були не сільські куркулі, а більшовицька партія.

Автор, назвав п’єсу «97», бо в ній, як писав Микола Куліш, розказано історію про те, «як погибли

з голоду в селі, десь далеко від революційних штабів дев’яносто сім незаможників…» Головна сюжетна лінія п’єси – боротьба селян-незаможників на чолі з Мусієм Кописткою та Серьогою Симаком з куркулями Гирею і Годованим за вилучення з церкви матеріальних цінностей, які нібито мали врятувати людей від смерті.

Отже, конфлікт у творі класовий, він не може вирішитися мирним шляхом. Микола Куліш не аналізує глибинні причини голодомору, але правдиво подає картини невимовних страждань, людської жорстокості, канібалізму як наслідку здичавіння від голоду Орини і Ларивона.

Проймає жахом марення збожеволілої Орини: «…і там кістки, і скрізь-скрізь кістоньки-кістоньки… Учора в церкві думала свічки горять, аж то кістки… такі жовтенькі, як у Маринки… їй-бо… стирчать і сяють…» Здається, що ми бачимо апокаліпсичні картини не тільки з двадцять першого, а й тридцять третього років, і не куркулі – винуватці трагедії, а партійні можновладці.

Зображуючи гострий класовий конфлікт на тлі голодного лихолітні, будучи відверто тенденційним у розстановці акцентів, Микола Куліш залишається великим художником у головному – відтворенні панорами масштабності трагедії. Село в драматурга постає без прикрас, в складних випробуваннях, які принесли йому жорстокі 20-ті роки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Українське село 20-х років у п’єсі «97»