Аналіз “Українське альфреско”

Вірш “Українське альфреско”, побудований на різкому контрасті. Альфреско – це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи – шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та інші.

Одначе поступово в цій лагідній, милій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації – розрив живого зв’язку

між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби “сусідські діти шовковицю їдять”, свої ж діти й онуки не приїжджають, гордують, цураються, або ж їх немає зовсім. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний. Але немає кому розказувати казку про курочку рябу, “остання в світі казка сидить під образами” – з відходом господарів увесь цей дивосвіт, це осердя української душі зникне.

Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: “Навшпиньки виглядають жоржини через тин”.






Як не помилитись у виборі друга.
Аналіз “Українське альфреско”