Україна – моя рідна держава (твір-роздум)
Прочитала і поринула у спогади. Школа… Урок української мови і літератури. З уст учителя звучать слова:
Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
А далі: “Зорі ясні, погожії, тихії води!”.
Це моя вишнева Україна. У зірках, у вербах, у квітці, у пташині, в дитячій усмішці, в дівочих очах, у хвилях Дніпра, в ланах золотої пшениці.
Україна… В цьому слові і смуток, і жаль, і біль, і недоля, і краса, і праця, і боротьба за волю, і воля, і боротьба за кращу долю.
Мужніми захисниками моєї землі були козаки.
Славна ти, моя Україно, гетьманськими іменами. Високоосвічені мужі навої країни… Це і П. Сагайдачний, який не тільки боронив свою землю, а й дбав про освіту і культуру в Україні, заснував Києво-Могилянську академію. Вперше почав згуртовувати українців, щоб називатися народом, гетьман Богдан Хмельницький. У цьому його невмируща слава.
Ти, моя державо,
А далі, моя Україно, “благословен той день і час”, коли ми почули “гарячу думу Кобзаря”, і “Енеїди” владний сміх”, “і сліди, не змиті вічності дощами, мандрівника Сковороди”:
І молот Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії.
1917 року повіяло національним відродженням, свободою. Народ жив надією омріяної волі, тим, що відродиться історія, культура, мова народу. Але…
Доля дала мені щастя народитися в Україні, на землі з величною і трагічною історією, не менш трагічним сучасним і величним майбутнім (вірю в це!). Вірю, бо є ще один неоціненний скарб у тебе, моя державо. Це народ. Добрий, лагідний, щирий, доброзичливий, працьовитий, вольовий. Йому належить майбутнє. Він виборює своє право жити і на цілий світ проголосити Акт своєї незалежності.
І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю. І повторяю за В. Симоненком:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)